І ніхто не помітив, як курочка Мишко перестала з’являтися на очі. Лише дідусь Василь, який уставав раніше за всіх і вислуховував її куце «Ку-ку-ка… кх-кх», завважив відсутність розспівів. Та з’явилися нові господарчі турботи. Слід було доглядати крихітних каченят, які днями вилупилися з яєць. Час було збирати чудовий урожай помідорів. І як же без поливання барвистих бабусиних квітів?
Клопоти стерли з пам’яті дідуся цю втрату…
Даринка одразу помітила норовливий і баламутний характер свого подарунка. Однак захоплена мандрівками на новому велосипеді, також із часом перестала згадувати дивачку.
Аж одного дня сталося таке, що змусило всіх згадати дивне неспівуче зозулясте створіння в пір’ї.
***
Майже в тиху годину, яку в далеких екзотичних краях полюбляють і називають «сієстою», у хаті пролунав довгий телефонний дзвінок. Цей апарат дівчатка називали «доісторичним». Важка пластикова слухавка аж підстрибувала.
Даринка добігла першою. Щосекунди вираз обличчя змінювався від привітного до вкрай здивованого.
– Що там? Що там? – стурбовано поглядали на сестру Тая з Ясею.
Даринка сказала телефонній слухавці «па-па», механічно поклала її та гепнулася на канапу, знесилено звісивши руки вздовж тіла.
– Я так і знала, – скорботно мовила вона. – У курочки Мишка була велика таємниця, а дідусь Мишко забув мені її сказати. Що ж мені тепер робити?! Я не виправдала сподівань!..
Сестрички вклякли. Не так часто в їхньому житті траплялися справжні таємниці. Вони вимогливо дивилися на сестру.
– Розповідай! – суворо наказала Яся.
– Мамою курочки Мишка був… півень… – прошепотіла Дара.
– Цього не може бути, – впевнено заперечила Тая.
– Цього не може бути, – відсахнулася від Даринки Яся.
– Може. Це зворушлива історія. Щойно мені її переповів дідусь Мишко. І чому він не сказав цього одразу?!..