Батьки поїхали в п’ятницю рано-вранці. Томек іще спав, коли вони ввійшли до його кімнати попрощатися. Мама обійняла його та міцно поцілувала. Потім те саме зробив тато. Томек теж поцілував батьків і пригорнувся до них, хоча вже не був маленькою дитиною. Та зрештою, не щодня обоє батьків їдуть на три місяці на інший кінець світу.
Отже, Томек уже прокинувся, і, коли до кімнати ввійшла бабуся Христя, його не треба було будити.
– Томусю, хутчіш до ванної! За пів години йдемо до школи! – вигукнула бабуся.
Спочатку Томек вирішив, що бабуся записалася до якоїсь кондитерської школи, та незабаром виявилося, що вона збирається відвести Томека до його школи.
Він пояснив: школа розташована на сусідній вулиці, і батьки вже давно відпускають туди його самого. Це не допомогло.
– Жодних дискусій[1] любий мій, мені буде спокійніше, якщо я проведу тебе, – твердо мовила бабуся.
Принаймні Томеку не довелося йти з нею за руку – і то добре. Та мов на біду дорогою вони зустріли половину його класу, і Томек був певен, що всі друзі дивно посміхалися, побачивши його. Який сором!
Одна думка втішала хлопчика: коли вони побачать його смартфон, просто луснуть від заздрощів. Кілька його однокласників уже мали телефони, але то були або дитячі, або старі моделі, що їх повіддавали батьки. Тільки Антек, який сидів із Томеком за однією партою, мав гарний телефон. Але хлопець не тішився ним, адже отримав його від тата, коли той пішов з дому.
Раніше Томека дивувало те, що друг не радів телефону, але зараз він чудово його розумів. Якщо Томек сумував, що батьки поїхали на три місяці, що вже казати про Антека, чий тато поїхав назавжди.
Уже в роздягальні Томек похвалився Антекові новим смартфоном, а коли вони всілися за парту, то й показав його.
– Класний ґаджет, – з виглядом експерта мовив Антек, покрутивши смартфон у руках. – А він узагалі працює? Я не можу його ввімкнути.
– Його треба розблокувати, – відповів Томек пошепки, адже пані вчителька вже ввійшла до класу й розпочала урок. Він саме пояснював другові, що смартфон розблоковується відбитком пальця, і показував, як це працює, коли почув голос учительки:
– Томеку, повтори те, що я щойно сказала.
Томек був би дуже радий повторити слова вчительки, якби тільки знав, що саме вона сказала.
Ох, що тут почалося! Учителька попросила, щоб її слова повторив Антек. Він точно зробив би це, але теж гадки не мав, про що йшлося.
Тоді вчителька взяла смартфон Томека, продемонструвала його класові як доказ злочину й вимовила з докором:
– Ніяк не очікувала, хлопці, що ви порушите правила. Адже вам відомо: під час уроків телефони мають лежати в наплічниках.
Антек і Томек вибачилися, бо справді шкодували, що випадково порушили правило. Пані вчителька сказала, що Томек може забрати смартфон лише після уроків. І, можливо, на цьому все й скінчилося б, якби не бабуся Христя.
Адже вона прийшла за онуком до школи й не стала чекати його перед будівлею, а увійшла всередину й побачила, як учителька віддає йому смартфон. Звісно, бабусі стало цікаво, що сталося. А коли вона про все дізналася, забрала телефон. Потім почала розмірковувати вголос, як можна було подарувати мобільний телефон маленькій дитині.
Це чув цілий клас! Ну, може, половина, бо деякі однокласники Томека встигли піти, перш ніж бабуся виголосила свою промову.
[1] Дискусія – обговорення спірного питання, спір, суперечка.