У спілкуванні між різними поколіннями часто виникають певні нерозуміння. Бо хочемо цього чи ні, але ми несемо тягар своїх років, що складається не тільки проблем із здоров’ям, а також певних звичок, поглядів, переконань, які відкладають на нас свій відбиток і які наступне покоління може не тільки не розділяти, але й навіть розуміти. Що поробиш, роки… і чим більша різниця в них, тим більше непорозумінь може виникати в родинному колі.
Що тут робити? – Іти на зустріч один одному, і розпочинати цей шлях варто старшому поколінню в силу свого життєвого досвіду. Крім того, старшому поколінню не варто «закисати», висловлюючись новітнім сленгом, у своїх спогадах, у давно прожитому, а треба трішечки іти в ногу з часом, і молоде покоління в цьому може ще й як допомогти. Ну а старше зможе користуючись нагодою поділиться з молодим своїм життєвим досвідом.
Прекрасною ілюстрацією такого мудрого підходу до життя може слугувати наступна історія:
«Їду маршруткою. Поруч сидять бабуся, на вигляд ще не зовсім стара і цілком навіть бадьора, і внучка років 13-14. Краєм вуха чую їх розмову. Вірніше, як розмову. Бабуся протягом хвилин 20 намагається розговорити замкнуту внучку:
– Ти шапку-то носиш, а то холодно?
– Ношу-ношу…
– Батьки пральну машинку-то полагодили?
– Полагодили…
Дівчинка явно думає, що бабуся вже стара як світ, відстала від життя і говорити з нею нема про що, та і не має особливого сенсу. Ну, хто з нас так не думав у 14 років?
Але бабуся не здається і намагається віднайти на її думку ближчу для дівчинки тему:
– Наташка, подружка-то твоя, вчиться?
– Вчиться.
– Вона ж старше за тебе?
– Молодше.
Знову пауза.
І тут бабуся голосом досвідченого розвідника, абсолютно рівним і безпристрасним голосом, видає сакраментальну фразу:
– Ти селфі-то робиш?
– Т-таа… – внучка явно не чекала від бабусі таких знань, адже навіть слово «селфі» у вустах літньої людини звучить дивно. А коли його вимовляють от так звично… – ти що, слово нове вивчила?
– А чого його вчити-то, з усіх боків його повторюють. Дурниця чергова.
– Хочеш, з тобою зробимо? – пропонує онучка, все ще не вірячи, що бабця виявилася такою розвинутою.
– Давай, – каже бабуся все таким же буденним голосом, не видаючи своєї радості від того, що вона знайшла ключик до своєї похмурої внучки-підлітка.
– Я розміщу її в Інстаграмі і підпишу «Ми з бабусею їдемо в Метро!» – малює у своїй уяві повеселівша дівчинка, і тут вже починає розповідати своїй бабусі і про своїх подружок і про навчання і про всі свої нехитрі дівочі думки. Бабусі залишається тільки слухати. Зламала-таки внучку, добилася свого! Здається мені, молоде покоління недооцінює людей похилого віку: ті виявляються куди кращими психологами, ніж можна припускати».
Сподіваємось, ця інформація буде корисною для вас.
Редакція сайту