Наступна історія є прекрасною ілюстрацією відносин, що склалися в багатьох сім’ях, коли батьки (у рівній мірі отці та матері) звикли вирішувати абсолютно все за своїх дітей, не залишаючи для них можливості вибору.
Офіціантка
Одна родина завітала до ресторану. Офіціантка спершу вислухала замовлення дорослих, потім звернулася до семирічного хлопчика.
– А ти що замовиш? – спитала.
Хлопчик обвів несміливим поглядом своїх рідних і проказав:
– Я хотів би булку з ковбаскою.
Не встигла офіціантка прийняти замовлення, як мати відрізала:
– Ніякої там булки. Прошу, принесіть йому котлету з морквою і картопляне пюре.
Та кельнерка знехтувала її слова, запитавши малого:
– Булку з чим – з кетчупом чи, може, з гірчицею?
– З кетчупом.
– Зараз принесу, – запевнила жінка і подалася до кухні.
Члени родини сиділи наче німі, приголомшені.
А хлопчик поглянув на рідних, на кожного зокрема, відтак оголосив:
– Та пані вірить, що я існую насправді!
У наших оселях мешкають люди, до яких ми ставимося, ніби до меблів. Чимало людей прагнуть існувати насправді
Бруно Ферерро
У жодному разі це не заклик виконувати будь-яку дитячу забаганку, але діти повинні мати можливість вибору (рамки якого, звісно, мають задавати батьки), бо рано чи пізно дітям прийдеться вступати в доросле життя, і задача батьків підготовити їх до нього. А доросле життя неможливе без прийняття рішень і несення відповідальності за зроблений вибір (про це піде мова наступним разом).
Сподіваємося, що ця інформація буде корисною для вас.
Редакція сайту