У книзі Гері Чепмена «П’ять мов любови до дітей» прозвучало таке поняття як безумовна любов, тобто любов, без жодних умов, любов, яка не шукає свого, неегоїстична любов. Здавалося лише одне слово – «безумовна», але який сенс ховається в ньому! Адже часто можна почути від батьків навіть не прохання, а армійські накази, адресовані власним дітям, що часто набувають вигляду ультиматуму: якщо ти не зробиш цього (того, третього, десятого…), ми не купимо, не зробимо, чи взагалі віддамо тебе злому дядькові, перестанемо любити… просто не має бажання повторювати ту маячню, яку верзуть батьки власним дітям, які в силу свого віку беззастережно вірять батькам. Доки вірять… а далі… почнуть таким самим чином погрожувати батькам, бо в дітей є унікальна властивість копіювати власних батьків. Причому копіювати, у першу чергу погане, а не хороше, як мовиться, віддавати борг повністю, деколи із значними відсотками…
Щоб уникнути подібної ситуації в майбутньому, чи зменшити негативні наслідки, якщо така ситуація спіткала вас, варто просто привчити себе любити власну дитину за те, що вона… ваша дитина. Не за добре навчання, не за спортивні досягнення, не за якісь здібності, а просто за те, що вона – ваша дитина. І не просто любити вчинками, але казати їй про це, щоб вона навчилася бачити вашу турботу про неї, адже до хорошого всі люди скоро звикають і вважають турботу про себе за належне. І тоді, велика вірогідність, що з часом діти навчаться любити вас просто за те, що ви їхні батьки, які показали для них приклад безумовної любові.
Ну, а на додаток до цих слів – житейська історія, що демонструє сили прикладу та безумовної любові.
Історія однієї квітки
«Коли мій чоловік спокійно повідомив, що, після одинадцяти років шлюбу, він подав на розлучення і зібрався від’їжджати, моя перша думка була про моїх (вже не наших спільних) дітей. Моєму синові було лише п’ять років, а дочки – чотири. Я намагалася триматися після розлучення і забезпечити їм почуття «сім’ї». Я хотіла зберегти наш дім і навчити їх моралі і цінностям, які я знала, знадобляться їм у житті.
Отже кожної неділі ми відвідували церкву. На протязі тижня, я допомагала їм з домашньою роботою, і ми часто обговорювали, чому важливо робити правильні речі. Це займало час і енергію, яких у мене і так майже не було, але це був важливий внесок у їх розвиток.
Одного разу на День Матері, через два роки після розлучення, ми пішли в церкву, і я зауважила, що по обидві сторони від вівтаря стояли візки з гарними квітами в маленьких горщиках. Під час служби пастор сказав нам, що він думає, що материнство – одна з найскладніших професій у житті, і заслуговує визнання і винагороди. Потім він попросив кожну дитину вийти вперед, вибрати гарну квітку і піднести її своїй матері в якості символу того, наскільки вони люблять і цінують їх. Мої син і дочка, взявшись за руки, пішли проходом з іншими дітьми. Разом вони почали вибирати квітку для мене. Ми, безумовно, пережили скрутні часи, і ця невелика вдячність саме те, що мені було потрібно. Я подивилася на красиві бегонії, золоті чорнобривці і почала планувати, де я можу посадити квіти, які вони виберуть для мене, бо вони принесуть мені найпрекрасніші квіти, щоб показати свою любов.
Мої діти віднеслися до вибору дуже серйозно, і оглянули кожен горщик. І от коли вже всі діти повернулися на свої місця, і вручили своїм матерям красиві квіти, мої діти як і раніше вишукували квітку. Нарешті, з радісним вигуком, вони зробили свій вибір із задньої частини одного з візків. З посмішками, які освітлювали їх обличчя, вони гордо пішли до мене і представили свій подарунок, які вони вибрали в якості вдячності на День Матері.
Я з подивом дивилася на чахлу і поламану рослину, яку піднесли мені діти. Присоромлена, я прийняла в них горщик. Вони, очевидно, вибрали найменшу і саму хвору рослину, вона навіть не цвіла. Дивлячись на їх усміхнені обличчя, я бачила їх гордість за свій вибір, і знаючи, як довго вони вибирали цю рослину, я посміхнулася і прийняла подарунок.
Але тоді я запитала: «Чому з усіх цих прекрасних квітів, ви вибрали саме цю рослину, щоб подарувати мені?»
З великою гордістю, мій син сказав: «Бо ця квітка потребує тебе, мамо!» Сльози потекли по моїх щоках, і я обійняла обох дітей. Вони просто подарували мені кращий подарунок на День Матері, який я тільки могла собі уявити. Мої труди і жертви були не марними – вони виростуть прекрасними людьми!»
Маємо надію, що ця інформація буде корисною для вас.
Редакція сайту