Про це складно говорити, але необхідно, бо як нам не хотілося уникати цієї проблеми, але, на превеликий жаль, вона існує. Як ви вже, напевно, здогадалися, далі мова піде про дитячу жорстокість. І не варто нарікати лише на телебачення, художні фільми, Інтернет, – ніби вони виховують у дітей жорстокість – все не так просто: жорстокість таїться в нас самих, а вони лише розкривають її. Крім того, серед усього різноманіття медійного продукту є чимало добрих фільмів, мультфільмів, серіалів, усіляких сайтів, а також друкованої продукції (бо дехто все рівно читає), але вони користуються меншим попитом, ніж продукти, що оспівують жорстокість, фізичну силу, панування сильних над слабими, що лише підтверджує схильність людської натури до зла, жорстокості, низинних, як деколи кажуть, тваринних інстинктів.
І не треба тішити себе, що любий синок або донечка, така “лапочка”, “слова від нього поганого не почуєш, а ви про нього (неї) таке кажете!” – Що ж багато людей люблять тішити себе ілюзіями, доки жорстока реальність не приводить до тями: діти добрі – доки маленькі, а коли стають старшими, то тут, то там, у них проявляється наша споконвічна жорстокість, цинічність, безпринципність, егоїзм. І знову ж таки, не треба себе тішити, що це проявляється в любимому чаді відносно сторонніх, а не близьких людей. Марні надії! Рано чи пізно, але брак виховання людських чеснот у дітях повернеться проти батьків, бо завжди приходить час пожинати плоди свого недбальства.
Недаремно ми тут згадали виховання. Лише виховання в дитині чеснот, причому виховання на власному прикладі, допоможе дітям стати в майбутньому гідними людьми. Так що вірний принцип, що виховання власної дитини треба розпочинати із самого себе.
Часто виховання доброти в дітей – риси протилежної жорстокості – можна розпочинати від зворотнього, коли дитині на певному прикладі покажуть, до яких наслідків може призвести людська жорстокість. Як це зробила мудра вчителька з наступної історії.
Наочний приклад
“Деякі діти, будь-чим, навіть найменшою дрібничкою відрізняючись від інших, негайно стають жертвами знущань своїх однокласників. Допомоги таким учням чекати практично нізвідки – учителі і батьки здатні зупинити знущання лише на якийсь час.
Щоб досягти вагоміших результатів, необхідно змінити дітей зсередини, із самого дитинства виховуючи в них співстраждання і благородство. Одна вчителька поділилася своїм незвичайним досвідом:
«Зайшла сьогодні в магазин перед роботою, купила два яблука. Під час класної години ми з дітьми сіли в коло, після чого я показала їм ті самі два яблука і попросила знайти в них відмінності. Відмінностей насправді не було – одна і та ж форма, той же колір. Одне яблуко, можливо, було трохи меншим за друге і не таке яскраве, але серйозних відмінностей не було. Тому діти промовчали.
Я узяла яблуко поменше, подивилася на нього з відразою і сказала: «Фуууу! Яке гидке яблуко!» А потім кинула його на підлогу. Учні дивилися на мене як на БОЖЕВІЛЬНУ! Деякі посміялися, але більшість просто сиділа з квадратними очима. Думали, напевно, що вчителька з глузду з’їхала!
Я підняла з підлоги нещасне яблуко, передала його учневі, що сидів поруч і сказала: «Слухай-но, це тупе яблуко, тобі що, так не здається?! Обізви його якось і кинь на підлогу – нехай знає!» Дитина слухняно виконала вказівки. «Тепер передай його по коло, нехай усі скажуть йому пару «добрих» слів, а потім теж кинуть на підлогу!» – продовжила я.
Діти, слід сказати, розійшлися. Вигадки на образи у всіх вистачило: «У тебе гидка шкірка, терпіти її не можу! У тебе занадто коротка паличка! Колір – жах! Та в тобі одні черв’яки! Фе!» І т. д. і т. п. Мені навіть шкода стало цей нещасний фрукт. Почала вже думати, як його врятувати. Ну та гаразд.
Коли бідне яблуко до мене повернулося, я поклала його на місце і знову попросила дітей знайти відмінності. І знову дітям було важко відповісти – нічого примітного не було. Як би сильно вони не кидали яблуко на підлогу, серйозних зовнішніх ушкоджень воно не отримало.
Я узяла ніж і розрізала яскравіше яблуко, те, над яким їм не вдалося познущатися. Виглядало воно усередині, звичайно, класно, і мої діти потонули в захопленні. Ох. Ах. Вау.
Потім я узяла нашу «жертву» і теж розрізала її навпіл (бідне яблуко ще і зарізали під кінець). Усередині воно було коричневим, усе в «синцях» від наших «побоїв». Їсти його, зрозуміло, нікому не хотілося – виглядало воно огидно. «Фе! Таке гидке! Не хочу я це яблуко!» – приблизно так звучали дитячі відгуки.
Я здивовано подивилася на них і запитала: «Але хіба не ми зробили це яблуко таким?! Хіба це не наша провина, що тепер воно побите і виглядає жахливо? Це зробили МИ. Чому би нам його тепер не з’їсти, га?» Гробова тиша. Насолодившись нею хвильку, я продовжила: «Діти… Так відбувається і з людьми. Коли ми обзиваємо, ображаємо і принижуємо когось, ми кидаємо його на підлогу… Прямо як це яблуко. Зовні ми їх ран, звичайно, не помітимо, але ВСЕРЕДИНІ вони, повірте мені, будуть руйнуватись. Ми руйнуємо людей ЗСЕРЕДИНИ. ОСЬ ТАК! – я показала їм ближче убите нами яблуко. – ОТ що ми робимо один з одним! Ми повинні припинити кидати один одного на підлогу раз і назавжди».
До моїх дітей ще жодного разу нічого так швидко не доходило! Вони всі почали ділитися своїм досвідом, розповідати, як це образливо, коли з тебе знущаються. Ми всі по черзі розплакалися, а потім розсміялися. Після уроку вони полізли до мене обніматися, після чого почали обіймати один одного. Я така щаслива, що вони все ЗРОЗУМІЛИ!»
Іноді дітям і підліткам буває дуже важко зрозуміти чужий біль. Дорослі просто зобов’язані ним у цьому допомогти”.
Як бачите, не все так погано, як може комусь здатись. Адже, як можна побачити з наведеної історії, діти часто просто не розуміють, які наслідки можуть мати їхні вчинки, але при правильному підході – вони прекрасно засвоюють урок. Просто не варто тішити себе ілюзіями, а треба займатися дітьми, яким бракує життєвого досвіду, який, натомість є в батьків.
Сподіваємося, що ця інформація буде корисною для вас.
Редакція сайту