У деяких ситуаціях з огляду на реальну загрозу, на яку в жодному разі не можна наражати дитину, конче треба вдатися до заборони.
Найважливіше, як висловиш заборону
- Наприклад, важливо, щоб, висловивши заборону, ти не зробив заборонену “річ” (що б це не було) ще цікавішою й привабливішою для дитини! Ми всі знаємо, що “чари забороненого плоду” надзвичайно сильні й можуть так уплинути на дитину, що малоцікаве для неї за інших обставин стане дуже спокусливим. Коли йдеться про дітей, то слід також ураховувати провокаційну силу виклику, можливості перейти певні межі й помірятися силою з авторитетом батьків… і сотні інших чинників. Думаю, якби все правильно організувати, то діти були б навіть схильні потайки чистити зуби, якщо б їм це заборонили!
- Інша трудність полягає в тому, що, хоча радять завжди пояснювати причину заборони, у деяких випадках дитина буває ще занадто малою, аби зрозуміти ці мотиви чи усвідомити масштаби ризику, і заборона втрачає силу переконання, бо виявляється надзвичайно абстрактною, а отже, такою, яку легко забути… Часом діти порушують заборону мимоволі, дійсно через те, що забувають про неї.
- Та все ж заборона – це завжди обмеження, звуження природного дослідницького інстинкту дитини. А отже, треба знайти формулу, яка не викликатиме в неї ще більшого почуття безсилля або своєрідної нижчості щодо інших людей…
Забороняти нелегко, до того ж неприємно, тому мало хто здатен робити це “добре”. З іншого боку, часом просто необхідно вдаватися до заборон. Скориставшись прикладом, спробуймо продемонструвати спосіб, який допоможе забороняти, не завдаючи дітям серйозної шкоди.
Важкий вибір
Джованні вбігає до кімнати. Його очі світяться радістю: “Мамо, можна мені погуляти на подвір’ї?”
Він промовив ці слова з таким ентузіазмом і благанням у голосі, що навіть камінь розтанув би, не те що мамине серце.
Зрештою, мама б і не заперечувала, навіть навпаки, якби не одна прикра проблема – той проклятий мур!
На подвір’ї, де бавляться також діти на кілька років старші від Джованні, є низенький мур. Одна з найулюбленіших розваг наймолодших – вистрибувати на цей мур і зістрибувати з нього. Загалом ця забава не є небезпечною, однак у старших дітей довші ноги й ліпша координація рухів, а в цьому випадку навіть незначна різниця віку мас значення. Джованні – найменший у компанії. Для нього такі стрибки з муру справді небезпечні. Він може заподіяти собі неабияку шкоду. Проте друзі кличуть його, а ще він бачить, як чудово вони бавляться… Чи можна вимагати, щоб мала дитина відмовилася, бо сама усвідомлює, на який ризик іде? Ні, цього робити не можна!
То як же діяти в такій ситуації? Якщо скажеш синові, що він не може йти бавитися – дуже засмутиш його, а дозволивши погуляти – наразиш на серйозну небезпеку, адже в тебе немає часу, щоб стояти біля нього на подвір’ї, пильнуючи, як поліцейський, аби не стрибав з муру… Тож знайти вихід із цієї ситуації нелегко…
“Слухай, Джованні, – з таємничою та дуже конспіративною міною каже мама синові, – а ти міг би укласти зі мною таємну угоду?” – “Звичайно!” Джованні нашорошує вуха й підходить ближче. “Скласти обіцянку…” Зацікавлення. “Ти можеш пообіцяти мені, що не даси хлопцям умовити себе стрибати з муру?” Сповнена вагання тиша.
“Цей мур поки що зависокий для тебе. Стрибаючи з нього, ти можеш заподіяти собі шкоду. Я дуже переживаю через це й страшенно журилась би, якби таке сталося… Тобі чотири рочки, любий, а Анджело й Франческо вже мають по шість. Коли тобі виповниться шість років, а цей момент настане дуже швидко, зможеш стрибати з муру, коли тільки захочеш… Але тепер пообіцяй, що не робитимеш цього, навіть якщо тебе вмовлятимуть? Це наша таємна обіцянка… Зумієш дотримати?” Звучить доволі цікаво… Таємна угода з мамою… Чи зможе дотримати обіцянки? Що за жарти?! Він усе зможе! І хлопець складає урочисту обіцянку, дотримуючись традиційної церемонії – потрійного потиску рук, як це роблять справжні пірати. “Добре, тепер можеш іти…” – решти слів Джованні не чув, бо він уже подолав половину сходів, що ведуть з дому надвір! Тепер лише залишається довіритися Богові, що ідея спрацює…