Вулицею, підспівуючи, іде чоловік. Він випромінює радість, часом навіть здається, що от-от почне танцювати й підстрибувати. Щойно цей чоловік дізнався, що виграв у лотерею.
Жінка, згорбившись, ледь плететься, її очі припухли від плачу. Вона щойно дізналася, що чоловік покидає її й переїжджає до коханки.
Дві різні реакції, які можна легко зрозуміти, майже передбачувані, але чи неминучі?
Спробуймо собі уявити, що думає кожна з вищеописаних осіб.
Чоловік уже планує, як використовуватиме несподівано отримані гроші, адже то велика сума.
Нарешті можна не турбуватися про кошти й матеріальні проблеми! Купить собі будинок над морем, про який завжди мріяв, а може, відразу піде на пенсію й проводитиме час так, як йому заманеться. Звичайно, йому вистачить грошей і на допомогу іншим… зрештою, побачимо.
Упродовж якогось часу він бачить перед собою щасливе й спокійне майбутнє, майже свій тріумф серед друзів. Він – людина, якій пощастило!
Жінка не може перестати думати про те, що сталося, чоловікові слова болісно звучать у її голові. Напевне, коханка чоловіка значно молодша від неї, до того ж, мабуть, дуже красива…
Уявляє собі, що “вони ”, радісні й щасливі, йдуть, тримаючись за руки, а її відкидають набік як непотрібне лахміття. Почувається жінкою, яка все втратила, програла, яку принизили й покинули… і єдиним майбутнім якої є гірка самотність.
Якщо уважно проаналізуємо ці думки, то з’ясуємо, що саме вони викликають велику радість або ж завдають гіркого болю, тобто йдеться про бачення майбутнього, очікування й оцінку себе й ситуації.
А тепер спробуймо уявити, задля експерименту, протилежну ситуацію…
Чоловік, який виграв у лотерею, завжди був схильний до неспокою. Якби це від нього залежало, то ніколи навіть не зіграв би в лотерею… бо й так завжди програє.
Купив лотерею лише тому, що його вмовили друзі. І от він виграв. Не знає, ані як отримати виграш, ані що робити, коли раптом прийдуть податківці. Певно, майже всі гроші підуть на податки. Зовсім не розуміється на інвестиціях, тож треба буде до когось звернутися за порадою… А тепер навколо стільки спритних пройдисвітів, що хтось неодмінно захоче його ошукати. Треба бути дуже уважним і обережним.
А якщо інформація про його виграш стане загальновідомою, то всі буквально ходитимуть за ним по п’ятах. Цілком можливо й друзі сподіваються, що він поділиться з ними. Можна з глузду з’їхати, очевидно, з усім цим буде ціла купа клопотів…
Іде вулицею з пригніченою міною, похиливши голову під тягарем турбот і переживань.
Жінка завжди була впевнена в собі й задоволена життям. Аж раптом ця новина… Так, це правда, що стосунки з чоловіком від певного часу вже були близькі до розриву, але як можна було піти, а її повідомити лише після всього! Невже він такий боягузливий і брехливий?! Мабуть, з віком утратив рештки розуму. Але якщо добре подумати, то це чудово, що швидко позбулася його, без зайвих скандалів і розмов. Завдяки цьому можна буде вільно розпочати нове життя, знайти собі когось, хто належно оцінить її. Нове життя, нове кохання… цікава перспектива! Отак собі думаючи, жінка глянула навколо й побачила, що надворі прекрасний сонячний день, і продовжила свій шлях, крокуючи так енергійно й упевнено, наче щойно виграла в лотерею!
Звичайно, це малоймовірні припущення, але, незважаючи ні на що, цілком можливі.
По суті, тут теж ідеться лише про думки, але про думки, що відрізняються від попередніх, про інші передбачення майбутнього, про інші оцінки теперішньої ситуації, які можуть викликати зовсім інший душевний стан.
Сила звички
Я навела ці промовисті приклади, спеціально дуже прості й надміру загострені, щоб продемонструвати, що це не події викликають певний душевний стан – радість або пригнічення, а передусім і вирішальним чином суб’єктивна реакція на них. А ця реакція складається з багатьох думок і передбачень.
Самі по собі думки – це щось дуже мінливе. Їхньою тривкою, незмінною характеристикою можна назвати своєрідну “звичність” їхнього спрямування, тобто звичку думати радше в той, а не в інший спосіб. Наприклад, це може бути звичка відразу ж звертати увагу на можливі негативні аспекти конкретної ситуації, а не на позитивні, або звичка вбачати зародок “нових можливостей”, що криються в якійсь несподіваній події, або ж ті її елементи, що приховують у собі небезпеку.
Звичка мислити певним чином є такою тривкою й закоріненою в нас, що ми навіть не помічаємо її і ставимося до неї так само, як до будь-якої іншої звички, хоча вона, як виявляється, є чимось фундаментальним, незмінним і постійно зв’язаним з нами, з нашим характером, натурою і, очевидно, ще багато з чим. Та все ж це лише звичка, яка виробилася в нас так само, як усі інші звички.
Вона виробилася дуже давно, впродовж тривалого процесу формування певного способу мислення, що утворився на основі великого досвіду, здобутого протягом життя, але передусім під домінантним впливом зразків, які ми мали змогу бачити серед нашого найближчого оточення. Наприклад, якщо в нашому найближчому, рідному оточенні панувала схильність переживати через будь-яку дрібничку й сприймати світ головним чином негативно, то, найімовірніше, ми перейняли й засвоїли таку позицію. Отож, маємо справу зі своєрідною спадщиною, але не в генетичному, а в культурному сенсі.
Як і всі інші звички, цю теж можна змінити.
Помітивши, що ми підсвідомо перейняли спосіб мислення, який нам шкодить, обмежує нас або принаймні доводить до стану неспокою й постійних переживань, можемо вдатися до свідомих дій, спрямованих на те, щоб це змінити.