Упевненість у собі й думка про себе

Досліджуючи різні види людського страждання, ми зазвичай раніше чи пізніше натрапляємо на негативні думки людини про себе.

Часом, на перший погляд, здається, що йдеться про страждання, спричинене зовнішнім фактором, але, розглянувши питання уважніше, бачимо, що певна подія почала негативно впливати на людину лише тоді, коли перетворилася на самозвинувачення або, щонайменше, викликала послаблення почуття власної гідності.

А тепер повернімося до вигаданих прикладів, представлених на початку розділу.

  • Жінка, від якої пішов чоловік, дуже страждала, сприймаючи цю ситуацію як доказ того, що він покинув її задля іншої, і думаючи про те, що в неї занадто мало особистих чеснот, аби розраховувати на якусь ліпшу долю.
  • Те, як вона сприймала дійсність, фактично загрожувало її оцінці самої себе та власних можливостей.
  • Коли ж ми, однак, уявили собі інший спосіб мислення, дотримуючись якого жінка не піддавала сумніву ані власної цінності, ані своїх майбутніх можливостей (навіть більше, жінка сподівалася, що стане ще краще), ми змогли побачити зовсім іншу емоційну реакцію на ту саму подію.

Самі події не спричиняють страждань. Душевних мук нам завдає те, як ми інтерпретуємо ці події. А трактування – це дуже суб’єктивна річ, яка залежить від нашого стилю мислення загалом і особливо від того, що ми в глибині душі думаємо про себе та свої можливості.

Приклади можна наводити безконечно: теоретично на все можна дивитися по-різному, все можна визнати за щастя або нещастя, якщо відомо, що йдеться не стільки про події, скільки про те, як ми їх сприймаємо й трактуємо.

Під час такого невпинного перекидання м’ячика між фактами та їхньою інтерпретацією виникає щось на зразок замкнутого кола: складається враження, що певні зовнішні події послаблюють наше почуття власної гідності, але якщо маємо низьку самооцінку, то самі трактуємо їх у якнайгірший для себе спосіб. Це пес, який кусає себе за власного хвоста.

Окрім того, різноманітні інтерпретації подій і настрої, що виникають унаслідок цього, формують позицію, яку ми згодом займаємо, визначають дії, до яких вирішуємо вдатися, і – врешті-решт – це результати, яких досягаємо.

Коло замикається. Ось коротка схема такої негативної спіралі: хтось почувається ніким, повним невдахою і з таким настроєм іде до інших, отримує значну дозу негативних відповідей, несприйняття, що стає для нього стовідсотковим підтвердженням його переконань – він завжди програє на всіх фронтах… І “забава” розпочинається спочатку…

Переконання й результати

Загальноприйнятою є думка, що почуття власної гідності дорослої людини ґрунтується на тих результатах, яких вона досягла в житті. Однак, обміркувавши це питання трохи детальніше, побачимо, що більшість результатів залежить від переконань, які особа виробила раніше.

І, таким чином, починаємо мандрувати в часі назад. Підліток, який лише приглядається до світу, ще може вважати, що виробляє думку про самого себе на основі успіхів, яких досягає у власному середовищі: серед друзів, приятелів тощо. Але скільки цих успіхів залежить від того, яким чином він сам ставиться до середовища? Якою мірою вони залежать від упевненості, яку підліток демонструє назовні, від інформації, яку повідомляє іншим про себе й власні можливості?

У підлітка думка про себе вже значною мірою сформована. Те, що трапиться пізніше, підтвердить або спростує попередні переконання. Але як вони сформувалися?

Одне можна сказати впевнено: дитина не народжується з чітким баченням самої себе, а формує його, контактуючи з оточенням. Під час перших контактів відбувається визначення основ самооцінки, яка впливатиме на долю дитини в майбутньому.

Ось чому таку важливу роль відіграє виховання. Саме в ранньому дитинстві переймаємо від батьків і найближчого оточення зразки реагування, а вже вони формують певний “спосіб мислення”, який пізніше принесе результати…

Виховання впевненості в собі

У цій книжці я розповіла про різні способи, використавши які, можна виховати впевнених у собі дітей. Спробую тепер викласти їх кількома короткими тезами.

Почуття власної гідності

Почуття власної гідності – це фундамент упевненості в собі. Спочатку воно формується на основі думок, висловлених про нас і наші дії та здібності. Тому, виховуючи дитину, слід звикнути до того, щоб завжди наголошувати на її чеснотах і можливостях.

Помилки

Щоб розвинути почуття власної гідності й зберегти його протягом життя, треба навчитися трактувати помилки (а їх ми неминуче допускатимемо) як уроки, елементи науки, а не як привід почуватися пригніченими або відчувати, що ваша самооцінка знизилася. Визначальний вплив на цей процес має те, як батьки реагують на помилки дитини (таким самим чином, зазвичай, вони трактують і власні недоліки й невдачі).

Перфекціонізм

Занадто сувора оцінка викликає в дитини страх перед помилками, яких вона може припуститися. Часто він поєднується з прагненням до надмірного перфекціонізму, а це паралізує. Якщо дитина (а пізніше дорослий) не проявляє жодних ініціатив, боячись зазнати поразки, вона збіднює свій досвід і, як наслідок, гальмує розвиток власних здібностей.

Вроджені таланти

Кожному з нас притаманні певні вроджені таланти. Якщо дитина з допомогою батьків навчиться відкривати й розвивати їх, це значно зміцнить її почуття власної гідності й розширить можливості.

Безпечний світ

Людина, щоб почуватися безпечно, мусить бути переконана, що перебуває в середовищі, яке дає їй змогу розвиватися й творити, у середовищі, яке, певна річ, не позбавлене проблем, та їх, однак, можна взяти під контроль і подолати. Тому так важливо передати дитині позитивне бачення світу й привчити зауважувати можливості, аби вона могла з довірою відкриватися, не легковажачи, однак, тими загрозами, які існують у ньому.

Подолання конкретних проблем

Часом діти стикаються з такими специфічними проблемами як несміливість, незграбність, надмірна вага, несприйняття власного тіла тощо. Важливо, щоб батьки зрозуміли глибинні причини цих розладів і змогли допомогти дитині подолати їх. Але перший крок завжди полягає в тому, щоб навчитися сприймати дитину такою, яка вона є, щоб і вона почала так сприймати себе.

Ідеальна дитина

Усі хотіли б, щоб їхні діти були гарні, інтелігентні, симпатичні тощо. Іноді ми занадто багато очікуємо від дітей, а іноді прагнемо, щоб зростали згідно з певними нашими зразками або щоб розвивали ті вміння, які ми вважаємо особливо цінними. Дитина за своїми природними даними не завжди відповідає нашим уявленням про неї. Важливо, щоб ми навчилися навіть малу дитину трактувати як індивідуальність, як особу, якій притаманні власні риси, і шанували їх.

Навіть коли батьки, відштовхуючись від своїх очікувань, несвідомо тиснутимуть на дитину, це може становити для неї проблему й викликати відчуття, що вона ніколи не зможе виправдати сподівань батьків… А дитина найбільше страждає саме тоді, коли відчуває, що вона зовсім не така, як хотіли б мама й тато.

Недосконалі, але щасливі батьки

І на завершення додаймо ще один елемент: усі ми – люди, а отже, недосконалі істоти. Постійно чинимо помилки, і як батьки також. Уникнути цього неможливо. Погодитися з тим, що, незважаючи на свою недосконалість, ми можемо бути щасливі – це справжнє благословення і для батьків, і для дитини.

КІНЕЦЬ