Що стається з любов’ю після весілля?

На висоті тридцяти тисячі футів, десь між Буффало і Далласом, він поклав свій журнал у кишеню на сидінні літака, повернувся до мене і запитав:

– Що ви робите? Де працюєте?

– Я працюю консультантом з питань шлюбу і проводжу семінари про те, як зміцнити сім’ю, – відповів я коротко.

– Я вже давно хотів про це когось запитати, – сказав він. – Що стається з любов’ю, коли ми одружуємося?

Втративши надію подрімати, я запитав:

– Що ви маєте на увазі?

– Розумієте, – почав він, – я одружувався тричі, і щоразу перед одруженням усе було прекрасно, але після весілля якось почало руйнуватися. Любов, що, як думалося, я відчував до неї, і та любов, що вона неначе відчувала до мене, випарувалася. Я доволі розумна і освічена людина, успішний бізнесмен, але цього не розумію.

– Як давно ви одружені?

– Перший шлюб тривав близько десяти років. Другий – три роки, а останній – майже шість.

– Ваша любов випарувалася відразу після весілля чи це була поступова втрата? – поцікавився я.

– У другому шлюбі все пішло шкереберть із самого початку. Не знаю, що сталося. Я справді думав, що ми любили одне одного, але медовий місяць виявився катастрофою, від якої ми ніколи не оговталися. Ми зустрічалися лише шість місяців. У нас був бурхливий роман. Справді захопливий! Але коли ми взяли шлюб, між нами відразу почалися сварки.

У першому шлюбі в нас було принаймні три-чотири роки до того, як народилася дитина. А після появи дитини в мене з’явилося таке відчуття, що дружина всю свою увагу приділяла їй, а все пов’язане зі мною не мало жодного значення. Складалося враження, що єдиною метою її життя було мати дитину, і коли дитина народилася, я їй уже не був потрібним.

– Ви їй про це сказали? – запитав я.

– О, так. Вона відповіла, що я збожеволів і не розумію, який це стрес – бути нянькою усі двадцять чотири години на добу. Вона сказала, що я повинен краще її розуміти і більше допомагати. Я справді намагався, але це нічого не змінило. Після цього ми просто дедалі більше віддалялися один від одного. За якийсь час любові вже не було, лише байдужість. Ми обоє погодилися, що наш шлюб зруйновано.

Мій останній шлюб? Я справді повірив, що він виявиться іншим. Я вже упродовж трьох років був розлучений. Ми зустрічалися два роки. Я справді думав: ми знали, що робимо, і, мабуть, вперше усвідомлював, що означало когось любити. Я щиро відчував, що вона любить мене.

Не думаю, що змінився після весілля. Я й далі говорив їй про свою любов, як і до одруження. Я казав їй, що вона прекрасна, казав, наскільки сильно кохаю, наскільки пишаюся бути її чоловіком. Але за кілька місяців після весілля вона почала скаржитися. Спочатку на дрібниці – чому я не виношу сміття чи не вішаю одяг на місце. Пізніше критикувала мій характер, говорячи, що не відчуває до мене довіри, звинувачуючи в невірності. Вона все критикувала, хоча до одруження вона ніколи такою не була й виглядала чи не найзадоволенішою людиною з тих, яких я коли-небудь зустрічав. Усе, що я робив, було прекрасним, але, коли ми одружилися, почало здаватися, що я все роблю погано. Згодом я перестав її любити і почав ображатися на неї. Очевидно, вона вже не любила мене. Ми погодилися, що наше спільне життя вже нічого не важить, і розлучилися.

Це відбулося рік тому. Отож я запитую: “Що стається з любов’ю після одруження? Чи мій досвід типовий? Чи тому в нас у країні так багато розлучень?” Я не можу повірити, що це трапилося зі мною тричі. А ті, хто не розлучилися, чи вони навчилися жити з порожнечею в душі, чи любов справді зберігається в деяких шлюбах? А якщо так, то яким чином?

* * *

Питання, які поставив мій супутник у літаку, є питаннями, які сьогодні хвилюють тисячі одружених і розлучених пар. Дехто запитує друзів, хтось питає психологів і священиків, а інші запитують себе. Інколи відповіді є сформульованими настільки складною мовою психологічної науки, що їх майже неможливо зрозуміти. Часами вони висловлені в жартах і фольклорі. У більшості жартів і лаконічних висловів є частка істини, але вони подібні до аспірину, якого пропонують хворому на рак.

Прагнення романтичної любові в шлюбі вкорінене в нашій психологічній структурі. Майже всі популярні журнали друкують у кожному номері щонайменше одну статтю про те, як зберегти любов у шлюбі. Книжок з цієї теми багато. Про це йдеться в телевізійних програмах і радіошоу. На засобах збереження любові в наших шлюбах непогано заробляють.

Попри всі книжки, журнали і практичну допомогу, чому так мало подружніх пар розкрили секрет того, як зберегти любов після весілля? Чому подружня пара може піти на семінар, вислухати прекрасні ідеї про те, як покращити спілкування, повернутися додому і виявити, що абсолютно не спроможна використати на практиці продемонстровані моделі спілкування? Чому ми читаємо журнальну статтю «101 спосіб показати своєму партнерові, що ви його любите», вибираємо два-три, які видаються особливо добрими, випробовуємо їх, а чоловік чи дружина навіть не зауважують цих зусиль? Ми відкидаємо приблизно 98 способів і повертаємося до звичайного життя.

Відповідь на ці запитання є метою написання моєї книжки. Річ не в тому, що вже опубліковані книжки чи статті не є корисними. Проблема в тому, що ми пропускаємо повз увагу одну фундаментальну істину: люди розмовляють різними мовами любові.

Спеціалісти розрізняють багато мов: японську, китайську, іспанську, англійську, португальську, грецьку, німецьку, французьку і так далі. Більшість із нас виростає, вивчаючи мову наших батьків і братів та сестер, яка стає нашою першою, чи рідною, мовою. Згодом ми можемо вивчити додаткові мови, але зазвичай з набагато більшими зусиллями. Ці мови стають нашими другими мовами. Рідною мовою ми говоримо найкраще і найкраще її розуміємо. Розмовляючи нею, ми почуваємо себе найкомфортніше. Чим більше ми використовуємо нашу другу мову, тим комфортніше нам стає розмовляти нею. Коли ми говоримо лише рідною мовою і зустрінемо іноземця, який говорить лише своєю рідною мовою, наше спілкування буде обмеженим. Доведеться показувати на речі, мугикати, малювати картинки чи жестами зображати ідеї. Ми можемо спілкуватися таким чином, але обом буде важко. Мовні відмінності є невіддільною частиною людської культури. Щоб ефективно спілкуватися, долаючи культурні кордони, ми повинні вивчити мову тих, з ким бажаємо спілкуватися.

У сфері любові все те саме. Ваша емоційна любовна мова може відрізнятися від мови чоловіка або дружини настільки ж сильно, як китайська відрізняється від англійської. Як би ви не намагалися висловити свою любов по-англійськи, якщо партнер розуміє лише китайську, вам ніколи це не вдасться. Мій супутник у літаку спілкувався зі своєю третьою дружиною мовою слів підтримки, коли говорив: «Я казав їй, що вона прекрасна. Я казав їй, наскільки сильно я її кохаю. Я казав їй, наскільки пишаюся бути її чоловіком». Він говорив з любов’ю, він був щирий, але вона не розуміла його мови. Мабуть, шукала любов у його поведінці, але не знаходила. Недостатньо бути щирими. Ми повинні прагнути вивчити першу мову чоловіка або дружини, коли хочемо переконливо виражати свою любов.

* * *

Висновок, який я зробив після тридцятьох років роботи з подружніми парами, є таким: існує по суті п’ять емоційних мов любові – п’ять способів, якими люди висловлюють і з допомогою яких розуміють емоційну любов. Мовознавство може вирізняти численні діалекти. Подібним чином існує багато діалектів у п’ятьох основних емоційних мовах любові. Це пояснює журнальні статті під заголовками «101 спосіб дати зрозуміти вашій дружині, що ви її, любите», «20 способів утримати вашого чоловіка вдома» або «365 проявів подружньої любові». Немає 10, 20 чи 365 основних мов любові. На мою думку, існує лише п’ять мов. Проте, може бути багато діалектів. Кількість способів виразити любов послуговуючись мовою любові, обмежується лише нашою уявою. Важливо говорити мовою любові чоловіка або дружини.

Нам давно відомо, що в ранньому дитинстві кожен виробляє унікальні емоційні моделі. Деякі діти, наприклад, виробляють модель заниженої самооцінки, тоді як інші мають здорову самооцінку. Одні звикають відчувати себе непевно, інші ж виростають впевнені в собі. Деякі ростуть, відчуваючи, що їх люблять, цінують і вони є бажаними, інші – навпаки.

Діти, які відчувають, що їх люблять їхні батьки і друзі, вироблять першу мову любові, яка базується на унікальній психологічній структурі і на тому способі, яким їхні батьки й інші важливі для них особи виражали любов до них. Вони будуть використовувати і розуміти одну першу мову любові. Пізніше вони зможуть вивчити другу мову любові, але вони завжди будуть відчувати себе набагато комфортніше з першою мовою. Діти, яких не люблять їхні батьки і друзі, також мають свою першу мову любові. Проте вона сприйматиметься ними дещо викривлено і це можна порівняти з тим, як деякі діти завчають неправильно граматику і мають недорозвинутий словниковий запас. Таке погане “програмування” не означає, що вони не навчаться добре спілкуватися. Але це означає, що вони повинні будуть попрацювати над цим трохи старанніше, ніж ті, які мають позитивну модель. Так само діти, які виростають з недорозвинутим відчуттям емоційної любові, також можуть відчувати, що їх люблять, і можуть виражати любов, хоча вони змушені будуть попрацювати над цим старанніше, ніж ті, які виросли в здоровій атмосфері любові.

Рідко коли в чоловіка і дружини є та сама перша емоційна мова любові. Ми схильні говорити нашою першою мовою любові, і нас спантеличує, коли наша половинка не розуміє, що ми намагаємося виразити. Ми виражаємо нашу любов, але нас не розуміють, бо ми говоримо мовою, яка кимсь сприймається як іноземна. В цьому полягає фундаментальна проблема, і мета цієї книжки – запропонувати її вирішення. Тому я наважуюся написати ще одну книжку про любов. Коли ми відкриємо для себе п’ять основних мов любові і зрозуміємо нашу власну першу мову любові, а також першу мову любові нашого партнера, тоді матимемо необхідну інформацію для того, щоби використовувати на практиці ідеї з книжок і статей.

У цей момент, коли ви з’ясуєте і навчитеся говорити першою мовою любові вашого обранця чи обраниці, я вірю, що ви віднайдете ключ до тривалого, сповненого любові шлюбу. Любов не має випаровуватися після весілля, але для того, щоби зберегти її, більшість із нас має докласти зусилля для вивчення другої мови любові. Ми не можемо покладатися на нашу рідну мову, якщо її не розуміють, тому мусимо скористатися першою мовою любові партнера.