Немає нікого, хто знав би напевно, звідкіля я узявся. Правду кажучи, то й сам я над цим серйозно не замислювався: мені-бо здавалося, що я тут був завжди. Але це, мабуть, не так, бо сьогодні мій старший брат потягнув за запаску маму до кухні й сказав:
– Мамо, вихователька у садку питала, чи знаємо ми, звідки беруться такі, як мій Маленький Братик. Хтось відповів, що вони походять з Африки і що їх приносять бузьки — ну майже як авіапоштою. А ще хтось сказав, що досить просто купити у крамниці торбинку дитячого насіння і посіяти його. Але я пристав до тих, які говорили, що їх доставляють з Африки.
– Послухай, – мовила мама, – але ти добре знаєш, звідки взявся Маленький Братик, правда?
– Ну звісно…
– То чому не сказав їм?
– Бо не хотів, аби вони дізналися, що його зроблено домашнім способом!