Спершу в мами забракло для мене молока. Мабуть, вона не подбала, щоб як належить наповнитися. Я лежав, смоктав, смоктав, але у грудях вже нічого не було. І тут мене стали годувати з плящинки. Грудне молоко теж уже переливають до тієї пляшки. А мені так не вистачає чогось тепленького й м’якенького, щоб покласти голівку під час годування, як ото раніше! Бо пляшка зовсім для цього непридатна. На мою думку, вона таки до біди тверда. Але у житті можна призвичаїтися до багато чого. Ось зараз я уже звик і до плящинки. Здається, я забув іще сказати, що у мене змінився й постачальник молока. Принаймні о нічній порі. Коли я посеред ночі плачу, бо хочу їсти, то тато підводиться з ліжка, у напівсні йде до кухні, сонно тягнучи ногами, щось там шукає і, так само непритямний, повертається до мене із плящинкою, наповненою теплим молочком. І поки я ото їм, тато із заплющеними очима сідає на край стільчика й хитається то в один бік, то в другий. Виглядає тато не вельми привабливо. Не те щоб я хотів сказати щось погане про свого нічного молочника, але – годі погрішити проти правди. Якось уночі він був настільки сонний, що аж упав зі стільчика.
«Ам», – сказав я. Що означає: «Гей, обережно!»