«Коли нацисти прийшли за комуністами, я залишався безмовним. Я не був комуністом. Коли вони садили соціал-демократів, я промовчав. Я не був соціал-демократом. Коли вони прийшли за членами профспілки, я не протестував. Я не був членом профспілки. Коли вони прийшли за євреями, я не обурився. Я не був євреєм. Коли вони прийшли за мною, не залишилось нікого, хто б заступився за мене», – ці слова приписують відомому у свій час німецькому пастору та громадському діячу Мартіну Німеллеру.
Байдужість більшості – от основна причина, чому у світі відбувається стільки зла: «Для тріумфу зла потрібна лише одно умова – щоб добрі люди сиділи склавши руки». Ця ж фраза належить Едмунду Берку – ірландському державному діячу, філософу та публіцисту.
«Сиділи склавши руки» – свого часу це сталося в Німеччині, коли більшість начебто незлих німецьких громадян залишилися байдужими до участі неповносправних співгромадян, яких нацисти насильно стерилізували, а багатьох просто вбили. Їхню долю з часом розділили євреї, цигани і всі, хто був не згоден з думкою «більшості», яку нав’язувала партійна «меншість». Наслідки такої байдужості нам усім добрі відомі.
Подібна байдужість стала причиною ще однієї трагедії – Голодомору українського народу. Вивчаючи історію, події, що передували цій трагедії, мимоволі ніяковієш від байдужості тогочасного населення, адже Голодомору передувала низка подій, і тільки сліпець не міг роздивитися лиха, що насувалося. Але, на превеликий жаль, звичайнісінька байдужість приспала розум і сумління більшості українців, зробила їх справжніми сліпцями, заставила повірити в казки у «світле майбутнє».
Адже комуністи діяли поступово: спочатку знищили духовенство, дворянство, підприємців і купців, потім – інтелігенцію, далі справа дійшла до села, де почали вбивати і вивозити на Сибір так званих «куркулів» – найбільш заможних селян. Але всі ці верстви складали лише незначну частину від загального населення України, а що ж решта? Сиділа і дивилася мовчки, як вбивали, катували, вивозили на фактичну смерть у Сибір їх сусідів, і починала ремствувати і повставати, коли справа починала стосуватися особисто їх. А де ж вони були раніше, доки горе не ввійшло в їх власні оселі? – Байдужість, от де треба шукати відповідь на всі ці запитання.
В четверту суботу листопада вшановується пам’ять жертв Голодомору. – Зайва нагода нагадати собі, до чого може призводити байдужість.
Редакція сайту