
Слони з Національного парку Етоша, що в Намібії, схожі на величезні білі примари. Ці дивні світлини були зроблені південноафриканським фотографом дикої природи Феліксом Рейндерсом.

Слони прийшли на водопій і заразом прийняли грязьові ванни. Таким чином величезні тварини рятуються від пекучого сонця савани. Після висихання на їх величезних тілах залишається сухий шар білої глини, яка надає їм таємничості і величі.


– Фотографи з багатьох країн світу приїжджають у цей природний заповідник, розташований на північно-західному краю пустелі Калахарі, щоб побачити і зафіксувати білих велетнів, – ділиться враженнями Фелікс Рейндерс. – Побачивши «Білих примар» один раз, не забудеш їх ніколи.

Леопард і водні процедури
Швейцарський фотограф Марк Мюллер провів декілька тижнів у Національному парку Етоша, що в Намібії.
В один з днів швейцарцеві пощастило стати свідком сутички між молодим леопардом і слонами. Дика кішка занадто близько підібралася до стада і була помічена одним із слонів. Леопардові явно не варто було привертати до себе увагу, оскільки вже через секунду слон вирішив вжити заходи, щоб оберегти своє стадо від можливої небезпеки.

“На землі знаходилася велика калюжа, з якої слони періодично набирали воду і, задираючи хобот догори, влаштовували своєрідний душ. Леопард теж попрямував у бік калюжі і, опинившись біля її краю, почав повільно хлебтати. Коли один із слонів примітив леопарда, він набрав повний хобот води і вистрілив у нього струменем води, як з гармати” – ділиться враженнями Марк Мюллер.

Кішка різко відстрибнула вбік, намагаючись відхилитися від струменя, проте було пізно. Леопарда обдало водою від ніг до голови, і він був вимушений відступити.

“Мені здалося, що леопард не збирався атакувати когось із слонів, і просто прогулювався неподалік. Проте, слон, що примітив його, вирішив, що леопард може являти загрозу, тому і прийняв рішення прогнати дику кішку таким нестандартним способом. Усе це сталося за лічені секунди, тому я дуже радий, що був насторожі і встиг сфотографувати перестрілку між тваринами”, – зауважує Марк Мюллер.