Якщо дитині все дозволено, то вона робитиме все, аби зрозуміти, де все-таки межа того дозволеного. У цих пошуках діти зазвичай дуже різкі та нестерпні до неможливості.
Дев’ятирічний Павло раптово став поганим хлопчиськом і вдома, і в школі. Хоча кілька місяців тому це була прекрасна, розумна та вихована дитина, доки він не потоваришував із Еміліо, місцевим розбишакою. Павло розумів, що справи йдуть кепсько, але не розумів, як йому виплутатися із цієї дружби та всього того, до чого вона його привела. Він знав, що потребує допомоги. Якось ввечері він сів поруч із матір’ю, подивився їй у вічі та сказав: «Якщо ти мені все дозволятимеш, я стану таким, як Еміліо».
Іноді важко зрозуміти різницю між жорсткістю та авторитарністю. Дітям необхідна твердість, оскільки вона встановлює межі дозволеного. Без цього – нікуди.
Провівши весь ранок у товаристві друзів, Анна хоче продовжувати свої ігри і під час обіду. Мама їй каже: «Ні! Зараз час обідати». Анна починає кричати, відмовляючись їсти.
Якщо мати дозволить їй обідати, не сідаючи за стіл, а взявши тарілку з собою, то спочатку дівчинка зрадіє своїй перемозі. Мало коли такі потурання дитячим примхам є ефективними для збереження спокійного сімейного життя. Якщо ж мама проявить жорсткість, то це допоможе Анні подолати свій поганий настрій, і, врешті-решт, вона спокійно пообідає. Переможцями будуть і мама, і донька. Подолавши конфлікт, вони почуватимуться ближчими одна до одної та будуть задоволеними.
Наявність чітких, відомих усім правил того, що можна, а що ні, допомагає дітям відчути себе захищеними. Дитина, котра командує дорослими, опиняється у дуже ненадійному становищі. Правила – наче захисна присутність батьків. Якщо дитина почувається могутнішою за того, хто опікується нею, то як вона може покладатися на опікуна?
З точки зору дитини, правила є обмеженнями, котрі викликають злість. Але, з іншого боку, це й огорожа, яка захищає та забезпечує почуття надійності. Існує багато причин для встановлення правил, окрім тих, які вочевидь стосуються збереження фізичного здоров’я, як заборона бавитися небезпечними предметами, наприклад, електророзетками, вогнем, ножами і т.п. Усе ускладнюється, коли слід вирішувати, чи може дитина сама повертатися зі школи, піти покататися на велосипеді чи залишитися на ніч у бабусі. Найголовніше – повага до потреб та бажань дитини. Батькам необхідно розвинути чуйність, яка допомогла б їм відчувати різницю між потребами та забаганками дитини.
Ще одна особливість правил – вони допомагають дітям вирости сильними. Якщо батьки задовольняють усі забаганки дітей, ті виростуть слабкими та не будуть стійкими до розчарувань. Родичі, котрі прагнуть будь-якою ціною запобігти стражданням дитини, ризикують позбавити її можливості розвивати здібність протистояти труднощам. Якщо мама проявляє жорсткість, змушуючи дітей дотримуватися певного ритму, це допомагає їм зрозуміти, що речі мають певну структуру, а події мають свій початок, продовження та кінець. Це допоможе їм долати важкі моменти та навчить виходити з найскладніших ситуацій.
Правила допомагають дітям розвивати здібності. Дитина, котра потребує уваги, іграшки або хоче що-небудь зробити, але повинна зачекати чи відмовитись від цього, навчиться гнучкості та терпіння, зуміє шукати альтернативи, розвиватиме творчі здібності – усі ці якості дуже важливі у житті. Дитина, котра має бавитися сама, оскільки мама зайнята, буде досліджувати все, що її оточує: знайде яку-небудь коробочку та бавитиметься нею, перетворивши її на замок або космічний корабель. У своїх фантазіях вона буде з тими людьми, яких хоче бачити. Розчарування змусить дитину використовувати свої здібності, звісно ж, якщо відмова буде розумною і не доведе дитину до відчаю.
Правила – це кістяк доброї дисципліни. Вони потрібні для того, аби стримувати дитину та її енергію. Правила – джерело фізичної та емоційної впевненості, якої так потребує ваше чадо, аби навчитися самоконтролю та етичної поведінки.
Але саме тому, що правила потрібні для формування структури майбутньої особистості, вони повинні бути послідовними і виражати чіткі, добре продумані очікування батьків. Мамі і татові не слід забувати, що саме вони є взірцем та дзеркалом доброї поведінки, якої вимагають від дітей.
Коли батьки білили стелю у своїй кімнаті, п’ятирічна дівчинка підійшла до дверей, та, не дуже то й розуміючи, що каже, запитує: «Що ви тут б…ь робите?» Мама і тато глянули на неї з жахом, а батько розгублено спитався: «Де вона б.. .ь навчилася таких слів?»
У міру того як дитина росте, вона повинна розуміти та приймати правила. Заборони повинні стимулювати до діалогу, а не замкненості. Тому слід залучати дітей до обговорення. Зазвичай, почувши «ні», діти одразу ж питають «чому?» Вони мають право на відповідь.
Батьки можуть це зробити, ставлячи запитання, наприклад: «Що саме тобі незрозуміло в цьому правилі або з чим ти не погоджуєшся?» або: «Що тобі потрібно, аби змінити свою поведінку?» При цьому важливо враховувати особистість та темперамент дитини. Правила певною мірою мають «шитися відповідно до розміру».
Усе це вимагає тривалого часу та зусиль, куди більших, аніж крик чи погрози покарати. У цьому і полягає суть мистецтва виховання.