Девять способів, аби не переставати любити дитину-підлітка
«Я щойно зрозуміла, що маленькі діти – як вірні, люблячі песики, а підлітки схожі на котів. Бути господарем собаки дуже легко: ви її годуєте, виховуєте, змушуючи робити те, що вам до вподоби. Вона кладе голову вам на коліна і дивиться на вас, наче ви – картина Рембрандта. Ви її кличете – і ось вона летить хутчіш додому.
А потім, у тринадцять років, ваше улюблене цуценятко перетворюється на старого кота. Коли ви наказуєте йому йти додому, він дивиться на вас з подивом, наче запитуючи, що ж здохло в лісі, що ви поводите себе, як імператор. Він вже не слідує за вами, як тінь, а зникає. Ви бачите його лише тоді, коли він зголодніє. Тоді він перериває свій біг на кухню лише для того, аби скривитися, незалежно від того, чим ви його годуєте. Коли ви пробуєте ніжно погладити його по голові, як колись, він відсторонюється та дивиться на вас відстороненим поглядом, ніби намагається зрозуміти, де ж він бачив вас раніше.
Не зауважуючи, що пес став котом, ви думаєте, що сталося щось жахливе. Він здається таким диким, покинутим, наче переживає депресію. І відмовляється іти куди-небудь з родиною.
Тож тепер, коли у вас кіт, все працює з точністю до навпаки. Кличете його – він утікає, скажете сидіти – він стрибає на стіл. Чим більше ви наближаєтеся до нього, тим більше він віддаляється від вас.
Так от, поводьтеся не так, як поводяться господарі собак, навчіться бути господарем кота. Поставте миску з їжею біля дверей, і нехай він прийде до вас. Але пам’ятайте, що й котам потрібна допомога. Не йдіть геть – і він прийде до вас. Він буде шукати теплі затишні коліна, які ще не забув. І якомога скоріше відчиніть двері, коли він захоче увійти. Одного дня ваша дитина зайде на кухню, міцно вас поцілує та скаже: «Ти цілий день на ногах, тож посуд помию я».
І тоді ви зрозумієте, що кіт знову став песиком».
Одна кмітлива мама таким чином вловила просту істину: коли діти стають підлітками, любов у стосунках з батьками набуває іншого забарвлення. Але це всеодно любов. От кілька порад, як продовжувати любити підлітка, як і раніше.
- Готуйтеся до несподіванок. Підлітки переживають період безладу в усьому: змінюють ідеї, як рукавички. Найбільша їхня проблема – як бути іншим, роблячи те саме, що й однолітки. Не смійтеся з них та не іронізуйте: краще по-доброму дружньо пожартуйте.
- Нехай вони не програють, але не поступайтеся їм. Риса, необхідна для батьків підлітків, – це спокій. Родичі, котрі сваряться з дітьми, вже програли. У цей період життя необхідно створити атмосферу справжнього «паритету» між батьками та дітьми: наказувати заборонено і необхідно у всьому брати участь разом. Зброєю батьків нехай будуть любов та добрий приклад. Підліткам необхідно потрусити дерево, на котрому вони виросли, але вони задоволені, коли воно виявляється міцним та не падає.
- Поважайте їх, і нехай вони поважають вас. Окрім спокою, потрібні серйозність та повага. Підліток виробить у собі самоповагу, коли відчує, що у повсякденному житті його цінують. Він повинен мати хоча б трішки самодостатності, самостійності та незалежності. Не можна робити вигляд, що поважаєш. Повагу доводять, довіряючи та покладаючи все більшу відповідальність на особу. Дуже добре давати підліткам доручення, навіть делікатні. Правильно було б дати і певну суму грошей на особисті потреби. Окрім того, варто визнати за підлітком право обирати друзів та компанію та підтримувати цю дружбу; проводити час, відвідувати спортивні секції та займатися громадською діяльністю.
- Дивіться на них з симпатією та по-справжньому слухайте їх. У цей період більш, ніж будь-коли, доречною є «стратегія уважності»: треба слухати та спостерігати, намагаючись зрозуміти, вхопити несказане, читати між рядками.
- Не покидайте їх. Не йдіть з їхнього життя: будьте присутніми та захищайте їх. При нагоді міцно обійміть їх: можливо, вони й пробуркотять щось, але їм буде приємно. У них небагато потреб, але вони вкрай необхідні: їм потрібна компанія, оскільки вони почуваються самотніми; потрібна діяльність, оскільки їм нудно; потрібна надійність, оскільки їм страшно в цьому незбагненному світі, який ще треба завойовувати; потрібен діалог, оскільки вони ще не знають багатьох речей.
- Підбадьорюйте їх. Підлітки насправді – бідні: у них є тільки їхні мрії. А всі намагаються розтоптати їх. Висловлюйте ваше задоволення та похваліть дітей, коли вони роблять щось добре. Похвала, особливо у такому віці, зміцнює емоційні зв’язки.
- Показуйте вашу любов. У таких випадках усі вдаються до синтетичних фраз, в яких щось таки є: «Твоя дитина нерозважна, неввічлива, егоцентрична, але всеодно служи їй». Або: «Давай твоїй дитині найкраще з того, що в тебе є. Навіть якщо вона цього не зауважує та не цінує, всеодно давай їй найкраще».
- Пробачайте їх. Ніколи не зачиняйте дверей. Помилятися – щоденний хліб підлітків.
- Розкажіть їм, як ви були підлітком. Можливо, ви це забули, але й у вас були прищики, ви іноді плакали через дрібнички, і ви хотіли втекти з дому, і ви закохувалися у «неземну красу».