Одна дівчинка написала на голубому аркушеві, змоченому слізьми:
«Мені ще не сповнилося п’ятнадцять, а я вже в розпачі. Мої батьки мене розпестили, і це ще дуже делікатно сказано. Я їх обожнюю, але ніколи не розповіла б їм про те, що пишу вам.
У школі вчуся дуже добре, але я несмілива, замкнена в собі, у мене немає друзів. Я запам’ятовую всі суперечки і дрібні образи, яких зазнаю від вчителів та однокласників, і страшенно страждаю через це. У мене немає жодної подружки, навіть серед однокласниць, оскільки вони не поділяють моїх смаків та поглядів. А ще додайте до того те, що я не надто вродлива… Навіть мої батьки це визнають і намагаються якось мене втішити. Але найважливішою причиною мого розпачу є те, що мною не цікавиться жоден хлопець, хоча я й виглядаю на всі сімнадцять». Розчароване серце
Скільки є таких от «розчарованих сердець» у цьому чарівному періоді життя, який називається дорослішанням? Це найсильніше проявляється саме тоді, коли людина прагне любити і бути любленою. Уже не достатньо почуття батьків, братів та сестер. Дружба перетворюється в нагальну потребу. Однак у підлітків так само легко зароджуються сумніви та побоювання. «Я боюся, що не зустріну нікого, хто мені допоможе. Хто буде моїм другом?», «Я боюся самотності, того, що не матиму нікого, хто б мене розумів, підтримував і поважав», «Я почуваюся самотньою, мені видається, що біля мене немає нікого, хто б мене любив», «Я боюся, що в мене не буде друзів», «Боюся, що залишуся осторонь від інших».
Усі ці страхи розтануть, ніби сніг від перших променів сонця, але вони приносять страждання. Мистецтва здобування друзів можна навчитися, отож, хтось, хто хоче мати друга, мусить щось зробити. Друзі не падають з неба і самого нарікання не достатньо.
Перша очевидна справа, яку треба зробити, щоб здобути друга – це дозволити себе полюбити. Якщо хтось поводиться, як «кактус», колючи і ранячи інших зранку й до вечора, у того ніколи не буде друзів. І не йдеться про те, щоб бути лицеміром і вдавати, що ти ліпший, ніж є насправді. Бо лицемірство довго не витримає зі справжнім другом.
Треба ставати людьми, яких інші визнають гідними любові. Треба бути цікавим, симпатичним, веселим, лагідним, геніальним, щирим, щедрим, оптимістичним…
Всі можуть такими стати. Однак цього треба захотіти. Всі переваги, через які ми заздримо іншим, ми можемо «збудувати» також у собі.
Пригода з дружбою починається від нас самих. Коли ми хочемо мати друзів, треба мати що їм запропонувати. Не матеріальне, а духовне: у своїй особі, у своєму способі поведінки й життя.
Любити самих себе
Перша умова, виконання якої робить нас спроможними любити, – це полюбити самих себе. Це зовсім не заохочення до егоїзму. Образ себе, який має кожен із нас, подібний на тінь; він супроводжує нас упродовж усього життя і впливає на те, як ми сприймаємо інших. Той, хто має належне уявлення про себе, зазвичай поводиться природно і вільно, а це закладає основу для здорових взаємин з іншими людьми.
Той, хто погано почувається у своїй шкірі, ризикує несміливо та скуто почуватися також у товаристві інших.
Дорослішання – це той період життя, коли будування своєї особистості стає неабиякою проблемою.
Одяг і харчування, уроки й цікаві книжки, друзі й родина – всі рішення певною мірою зумовлені тим уявленням, яке підлітки мають про самих себе. Інші люди також важливі, бо від них можна довідатися, «ким ми є». Частково для цього можна використати дзеркало, і завдяки ньому ми дізнаємося про свій зовнішній вигляд. Але для того, щоб довідатися, ким ми є, потрібні інші люди та їхні відповіді.
Гарний, бридкий, симпатичний, антипатичний, злий, добрий, невихований, нездібний, розумний, дурний тощо – це риси, з допомогою яких люди нас характеризують. «З наших зв’язків та відповідей, які надходять із довколишнього світу, – пише психолог, – ми розуміємо, як інші нас сприймають і чого від нас очікують. Те, як інші до нас ставляться, змінює нашу самооцінку, а в результаті змінює також нашу поведінку та відповіді, які ми даємо іншим людям».
Ось чому інші особи настільки важливі. Справжні друзі стають істинним дзеркалом дійсності особи, яка в іншому разі залишилася б прихованою.
Хай їй грець, тій несміливості!
Для багатьох підлітків найбільшою перешкодою на шляху до дружби стає несміливість. Вона часто перетворюється у диявольський млин, з якого тяжко вивільнитися. Той, хто почувається несміливим та «скованим», зазвичай обирає помилкові шляхи втечі: замикається в собі й ховається, або ж робить дивні вчинки, наприклад, починає галасувати, перешкоджати, розповідати анекдоти, докучати та висміювати найближчих. В обох випадках ще важче стає знайти щирих друзів. Допомога друзів потрібна, щоб здолати скованість, однак тут потрібна велика щирість щодо себе та інших. Треба бути тим, ким ти є. Багато хлопців та дівчат таким чином починають розуміти, що довкола них живе чимало підлітків з такими самими проблемами. Вони також розуміють, що завдяки взаємодопомозі все стає легше вирішити. Маскування ж, навпаки, утруднює шлях до цілі. Хто сказав, що кожен рум’янець – це трагедія?
Якщо хочеш бути милим, треба спочатку наповнитися любов’ю. Особи, збагачені любов’ю, – це ті, які цінують одні одних. Той, хто думає, що він нічого не вартий, справді стає нічим. Ніхто не є настільки бідним, щоб не міг нічого пожертвувати іншим. Важливо просто почати. Кожен з нас – такий як він є – високий чи низький, товстий чи худий, стриманий чи веселий, може бути чудовим та неймовірним даром для інших. Є лише одна вимога – бути позитивно налаштованим до себе самого та до інших людей.
Вічні критикани, яких поїдає заздрість через успіхи інших та бажання знищити всіх і все, ніколи не стануть милими. Своєю життєвою позицією вони отруюють і самих себе, і атмосферу довкола себе. Вони житимуть, як згірклі самітники.