Правда робить нас вільними
«Мені вже майже чотирнадцять років, і я вперше стала перед дуже важливою проблемою, яка мене неабияк збентежила. Аж до сьогоднішнього дня мені говорили, що лояльність та щирість – це основні принципи життя, а потім раптом все змінилося. За самостійну роботу отримала 12 балів і дуже цим пишалася, але пізніше помітила в своїй роботі аж три помилки, яких вчителька не побачила. Після важкої боротьби між гордістю та сумлінням я підійшла до вчительки, щоб вона поставила мені 9 балів. Потім у мене виникли сумніви, і я вирішила порозмовляти про це вдома, сподіваючись, що мене розрадять, а щонайменше – зрозуміють. Однак вдома мені сказали, що я – дурна, а моя сестра ствердила, що тепер ніхто з моїх друзів більше не захоче зі мною знатися, бо я повелася, як «ботан». Мені увесь світ завалився! Мої батьки, які завжди вчили мене бути чесною та лояльною, тепер це заперечили і зовсім збаламутили мої думки. Це я збудувала собі світ на казкових ідеалах, чи це дорослі говорять одне, а живуть за зовсім іншими принципами?».
Говорити правду чи жити, хитруючи? Наш спосіб життя, брехня, намагання сподобатися, лицемірство свідчать про те, що це нормальна «зброя», завдяки якій можна вижити.
Якщо є хтось, хто підробляє податкову декларацію, хто приховує доходи, хто обважує, хто підтримує правила нечесної конкуренції, хто ошукує дружину чи чоловіка, хто свідчить неправдиво, хто отримує соціяльну допомогу з огляду на інвалідність, а насправді здоровий – то хіба сьогодні правда ще є цінністю?
Щирість – це:
Помічати і поважати дійсність. Діти дуже легко плутають дійсність та фантазію; вони вигадують собі друзів, переконують батьків, що тістечка з’їв рожевий слон, який живе у шафі, що їх тато має трансатлантичний лайнер, або ж що вчора він виграв мільйон, коли грав у доміно.
Ми стаємо дорослими тоді, коли наш зв’язок із дійсністю чіткий та відважний. Дійсності (тобто тому, що є тут і тепер, і тому, що вже трапилося) треба дивитися просто в очі, не уникати її та не втікати, а також не шукати легких виправдань.
Щоб у сім’ї створити клімат справжньої щирості, треба спілкуватися, інформувати одні одних, а також не боятися дискусій.
Не ошукувати ані інших, ані себе. Є особи, які довкола себе розтягують настільки густу сітку брехні, що втрачають почуття орієнтації. Закінчується тим, що вони навіть не знають, ким є насправді.
Одягання масок, перебільшування, вихваляння, вигадування дивних подій, щоб тільки здивувати друзів – це прояви дурості, які часто нищать навіть найліпшу дружбу.
Бути чесним. Шістнадцятирічний Мішель написав:
«Я сприймаю життя серйозно. Я хочу жити морально. Однак стаю цинічним. Я зрозумів, що ніхто не очікує, що хтось житиме згідно з тими ідеалами, які визнає. Якщо хтось намагається це зробити, то він просто наївний. Я зрозумів, що лицемірство кодифіковане. Його вимагають вдома, у школі, у суспільстві».
Здається, що кожен виробляє своє власне поняття чесності. Не списувати на контрольній роботі – це позиція недосвідчених і наївних, ошукувати ближніх та державу – це привід для гордощів. Для деяких їздити в громадському транспорті без квитка – це норма щоденності.
Не лише хлопці крадуть у великих магазинах. Це практикують також чимало пристойних людей, які перебувають поза всілякими підозрами.