Дитина і небезпеки навколишнього світу. Здавалося б, що тут мудрити із стратегією і тактикою? Поки дитина знаходиться під наглядом батьків, вони її оберігають. Коли ж починає випурхувати з-під батьківського крила, їх обов’язок попередити про небезпеки, які можуть підстерігати чадо на самостійному шляху. Але чи так усе просто?
Кому який потрібен підхід
Як зробити дитину розумно обережною, уникаючи зайвого залякування, гіперопіки і одночасно не впадаючи в бездоглядність, небезпечну для дітей травмами та іншими неприємностями?
Основна складність полягає в тому, що тут потрібне урахування індивідуальних особливостей кожного. Принцип тут має бути – від зворотного. У вразливих, боязливих діточок треба створювати почуття захищеності. Вони і без нагадувань зазвичай є обережними. Небезпека тут, швидше, у закріпленні боязких реакцій, а не в прояві безрозсудності. Така дитина не піде з чужими, і, залякуючи її злими дядьками і підступними тітками, які тільки і намагаються запропонувати цукерочку, а потім кудись заманити, можна досягнути, що вона взагалі перестане спілкуватися зі сторонніми, почне від них шарахатися. І сама мати буде потім невдоволена, що дитина не залишається без неї на заняттях, не вітається і не прощається (а іноді і взагалі не розмовляє!) ні з ким, окрім найближчих, «довірених осіб».
Але є діти іншого складу: пустотливі, відчайдушні, схильні до безрозсудних, небезпечних вчинків. З такими слід боятися не зайвого залякування, а, навпаки, потурання. Крім того, досвід показує, що розраховувати тільки на силу слів, навіть найпереконливіших, у цих випадках не варто. Шибеників значно більше переконують не слова, а покарання. Причому найкраще діють покарання, пов’язані з обмеженням свободи дій, і підносити їх варто під соусом «зменшення в правах»: раз ти не розумієш пояснень, поводишся як маленький, то тобі, як маленькому, не можна гуляти у дворі без дорослих, не можна лазити на дачі на горище, ганяти з хлопцями на велосипеді і т. п.
Така «подача матеріалу» дуже важлива, бо ламає стереотипні уявлення пустуна, який пустує, намагаючись здатися старшим, ніж він є насправді. Продемонструвати, що ніхто йому не указ. А тут несподівано з’ясовується, що він нетяма, і йому не дозволяють навіть те, на що через вік і розумнішу поведінку мають право його однолітки. Багатьох шибеників такий поворот сюжету досить швидко приводить до тями. Ну а тим, хто і так не напоумиться, підвищений контроль тим більше потрібен: під наглядом вони будуть ціліше. Що поробиш? Бувають гіперактивні діти, які насилу вчаться навіть на власних помилках. Звичайній дитині не обов’язково падати з ліжка, щоб набути розуміння краю. А такий може кілька разів впасти, дуже ударившись, і все одно не навчитися обережності.
Не забігайте наперед і не удавайтеся до подробиць
Сучасні міські діти, що становлять більшість дітей, набувають самостійності набагато пізніше, ніж це дозволялося їх батькам, дідам і прадідам. Аж до середини 90-х рр. міська дітлашня, не кажучи про провінційну, починала самостійно гуляти у дворі років з п’яти-шести. Зараз цей привілей недоступний і багатьом десятирічним. Боячись педофілів і інших злочинців, батьки вважають за краще перестрахуватися. У такій пізній відправці дітей у вільне плавання є і мінуси, і плюси.
З одного боку, обмежується рухова і пізнавальна активність, діти довго не дорослішають, не привчаються до самостійності та відповідальності.
А з другого, на той час, коли їх все-таки починають відпускати від себе, самоконтроль і рівень розуміння ситуації в них вже набагато вищий, ніж у дошкілят. І от коли назріє реальна необхідність попередити дитину про можливу небезпеку, тоді і треба це робити. Краще – трохи раніше, щоб вона встигла переварити інформацію. Але в жодному разі не задовго, інакше це або вивітриться з голови, або, навпаки, створить ґрунт для нервувань.
Попереджати ж слід коротко, без подробиць. Скажімо, коли дитину вирішили таки відпускати в двір одну, не розповідайте їй про педофілів і вже тим більше не наводьте прикладів. Досить сказати, що є злочинці, які крадуть дітей. А головне, потрібно дати чітку інструкцію: що робити, як чинити. У даному випадку інструкція свідчить, що з двору нікуди йти не можна. Що б хто не казав, куди б не звав, що б не обіцяв. А окрім інструкції, має бути ще і батьківський контроль з відповідними оргвисновками за її порушення. Дуже важливо мати на увазі і наступну обставину. Володіння інформацією про безпечну поведінку – умова необхідна, але недостатня, оскільки зіткнення з небезпекою – це стрес (можливо і шок!). А в стресовій ситуації дитина може розгубитися і від розгубленості все забути. Тому інструктаж повинен повторюватися досить тривалий час, і бажано не лише промовити, але і прорепетирувати якісь ситуації, щоб у дитини з’явилася хоч якась навичка правильного реагування. Так, японських дітей тренують, як слід поводитися під час землетрусу.
Автор: Тетяна Шішова