ЧОМУ? ЧОМУ? ЧОМУ?

Не всидить на місці навіть дві хвилини, хоч позолоти їй ручку. «Татку, чому дим літає? Мамо, чому дідусь має колючі вуса? Чому треба ходити на роботу? Де сидить вітер, коли не віє? Чи риби ходять у туалет?»…

Ці нескінченні запитання…. «Дитячі запитання – серйозні, несерйозні, дивні, зворушливі – падають на голови батьків, наче той град» (Джані Родарі).

Жан Піяже, видатний швейцарський педагог і психолог, часто повторював: «Я хотів би померти з розумом дитини, яка є найбільшим шукачем».

НАЙГАРНІШЕ СЛОВО

Запитання «чому?» – надзвичайне запитання: це доказ того, що розум дитини дуже жвавий і ясний. Відомий ірландський письменник Оскар Вайльд сказав: «Усі ми вміємо відповідати на запитання, але правильно запитувати можуть лише генії». «Чому?» – слово надзвичайно цінне. Знак питання – це найконкретніший знак нашого мислення і кмітливости. Нерухома точка, яка не дозволяє нам зрушитися з місця, доки щось не з’ясуємо. Запитування є повітрям, яким дихає наша душа, і надає руху будь-якій діяльности. «Чому не можна подорожувати швидше?» – це запитання сприяло винайденню колеса. «Чому не можна бачити на віддалі?» – це запитання було спонукою до винайдення телебачення.

Отож, без «чому?» немає жодного відкриття ані жодного поступу.

Без «чому?» людина була б твариною. Такої думки Конрад Лоренц, відомий австрійський етолог-філософ, лауреат Нобелівської премії 1973 року за досягнення в царині дослідження поведінки тварин. Головне, чим різниться людина від тварини, це допитливість. Допитливість є властивістю, якої немає в дорослих тварин, а натомість людині вона притаманна впродовж цілого життя. Людина завжди прагне творити, а отже, розвиватися.

Саме тому маємо всіма силами захищати запитання «чому?», маємо зробити все, щоб його зберегти.

Недостатня допитливість сучасної молоді присипляє уяву. Ось чому поволі перестаємо ставити це магічне запитання «чому?». «Чому?» – це запитання, яке стосується нашого призначення. «Для чого я живу?»; «Чому людина не знає, коли народиться, і чому вмирає, хоча дуже цього не хоче?»; «Чому існує смерть?»

Отож, пильнуймо, щоб наша любов до пізнання не згасла, не розвіялась наша допитливість.

Запитання «чому?» має завжди бути під охороною. Найтяжча хвороба людини як особистости – відсутність допитливости.

* * *

Як не допустити знищення запитань «чому?»

Щоби дитина не припинила запитувати, ніколи не кажімо їй: «Це не має тебе цікавити».

Дитина, яка запитує, – це розумна дитина, яка чимось цікавиться, яку щось непокоїть.

Не відповідаючи на її запитання, спонукаємо дитину шукати відповіді деінде або, що ще гірше, гасимо в ній допитливість і спричиняємося до того, що вона стає пасивною і безвільною. Психологи однозгідні в тому, що дитина, яка не має змоги задовольнити свою допитливість, у майбутньому не матиме достатньої потреби в навчанні, а будь-яке захоплення вважатиме нецікавим і непотрібним.

«Відповім тобі, як виростеш»

Кожний вік має своє призначення. Дитина чудова, коли цілковито є дитиною; те саме можна сказати про юнацькі роки чи зрілий вік людини. І в кожному віці маємо отримувати належні відповіді. Кажучи: «Відповім тобі, як виростеш», можемо підвести дитину до думки, що існують заборонені речі, і розпалити в ній прагнення пізнати їх.

«Що ти мелеш, дурнику!»

Запитування: «Чому?» – це таке ж важливе право кожної дитини, як право на духовний і фізичний розвиток. Окрім цього, запитання «Чому?» не бувають дурними. Якщо дитина спитає щось дивне, як-от: «Чому я вийшов через пупок?», не критикуймо її за це, а використаймо таке запитання для поглиблення розмови і спрямування її в правильне русло.

«Запитай про це батька»

Дитина, яка отримає таку відповідь, може подумати, що ми не знаємо, тому не можемо відповісти, або вважатиме, що ми для неї не є авторитетом.

Тому завжди намагаймося відповідати на запитання. Можна, зрештою, допомогти собі, додавши: «Запитаємо про це також татка». Таке спілкування з дитиною допомагає їй набувати впевнености і зміцнює взаємини з батьками.

«Хто тобі нарозповідав такі дурниці!»

Реагувати таким чином означає не погоджуватися з тим, що дитина може отримувати інформацію не лише в своїй родині. Це може свідчити також про те, що ми є доказом того, що не даємо згоди на те, щоб вона без нашого відома могла, наприклад, розмовляти з іншими про секс.

Така відповідь може загальмувати соціальний розвиток дитини, віддалити її від нас і породити в ній недовіру до оточення.