Найнадійнішим і найефективнішим самозахистом перед нескінченно повторюваним «чому?» є відповідь. Кажучи дитині: «Зрозумієш згодом», – спричинимося до того, що її розум ставатиме щораз лінивішим, внутрішній розвиток заблокується.
- Відповідаймо дитині належним чином, не кидаймо їй відповідь мимохідь, попередньо не обміркувавши, навіть якщо запитання зненацька перервало наші думки.
- Відповідаймо коротко. Учені з’ясували, що дитина може концентрувати свою увагу не більше, ніж дві хвилини.
- Відповідаймо зрозуміло, а не так, як часом це робить батько, котрий на запитання своєї дитини: «Що це за фрукти?» – відповідає: «Чорні ягоди, любий!» «Татку, але ж вони червоні!» «Червоні, бо ще зелені».
- Відповідаймо, зважаючи на вік дитини, котра запитує. До певного віку дитина не потребує докладної і вичерпної відповіді, яка дає змогу вповні щось зрозуміти. Радше прагне лише довідатися про призначення певного предмета. Хоче почути відповідь, яка їй потрібна для подальших роздумів. Наприклад, на запитання: «Чому падає сніг?» – можна відповісти: «Щоб ти зміг покататися на санчатах».
Згодом, коли дитина подорослішає, наші відповіді мають бути вичерпні і глибші. Наприклад: «Чому ці маленькі зірки такі яскраві?». Відповідь: «Зірки такі ж яскраві, як сонце, а виглядають малими, бо дуже віддалені від нас».
- Відповідаймо з теплотою, поетично. Італійський поет Лука Гольдоні колись розповів таке: «Позавчора мій онук запитав мене, чому люди розпалюють у полі багаття. Я відповів йому: «Бо хочуть позбирати іскорки, щоб ті не змерзли взимку».
- Відповідаймо, навчаючи правильно запитувати: «Чому?».
Навчати правильно запитувати: «Чому?» – означає приділяти більше уваги інтелектуальній, аніж практичній допитливості дитини.
Навчати дітей умінню запитувати: “Чому?» – означає навчати їх ставити цікаві запитання, як-от: «Чому велосипед поламався?», «Чому в мене випав зубчик?» Це важливо для того, щоб у наших дітях якнайшвидше визріло прагнення ставити важливі запитання, які більше стосуються поняття «бути», аніж «мати». Маємо терпляче будити допитливість (що так потрібна в нашому суспільстві, яке схильне все спрощувати). Допитливість підкидає дитині запитання, пов’язані, наприклад, зі смертю дідуся («Чому треба вмирати?») або з народженням молодшого братика («Чому треба народжуватися?»)…
- Відповідаймо, беручи до уваги якість запитання «чому?».
Іноді дитина запитує без причини, заради самого лише запитування. Дитина може питати автоматично, а відтак, не чекаючи відповіді, продовжує займатися своїми справами.
Іноді питає: «Чому?», – бо хоче привернути до себе увагу: дитина потребує, щоб її зауважували і зважали на неї.
Іноді каже «Чому?» – лише для того, щоб їй відповіли будь-що. Таке запитування має за мету перевірити любов батьків.
І, нарешті, є запитання «чому?» як наслідок справжнього зацікавлення; саме до них маємо поставитися відповідально. Ми повинні сприймати їх з довірою, а відповідати на них, зосередивши всю увагу на дитині; пам’ятаймо, що ці запитання свідчать про прагнення дитини набути істинних знань і жити повнокровним життям.
- Відповідаймо щиро. Інакше можуть виникнути проблеми, як, наприклад, було з матір’ю, яка на запитання дитини: «Чому в тата так мало волосся на голові?» – відповіла: «Бо він дуже багато думає». «А тоді чому в тебе його так багато?»… Пам’ятаймо, що щирість – це головне в наших відповідях.
Пам’ятаймо також, що, як ми вже казали, за всю брехню доведеться заплатити.
Звісно, не маємо негайно сказати всю правду, але маємо завжди казати правду, хоча б її частину. Отже, потрібно відповідати так, щоб правду можна було потім розширити, але не відмовлятися від сказаного. «Це нелегко!» – скажете.
Цілком слушно, це, справді, нелегко, але можливо, навіть якщо йдеться про запитання щодо сексу, смерти чи тайни існування Бога…
Ця книга може вам допомогти стати майстрами з відповідання на важкі дитячі запитання «чому?»
* * *
Чому?
Запитування: «Чому?» – спосіб розвитку інтелекту.
«Украй важливо, щоб у нашому житті якнайраніше почати ставити собі запитання і якнайдовше намагатися на них відповідати.
Хто починає життя з відповідей, той пропащий від самого початку». (П’єро Анжела)