Любе телебачення
Дозволь сказати, що ти народилося для того, аби про тебе багато говорили. Маєш лише кількадесят років, а сказано про тебе вже все.
«Ти є заразою людства: деформуєш молодь, блокуєш фантазію, послаблюєш кмітливість», – приблизно так кажуть про тебе одні.
«Це неправда, – кажуть інші, – це обмова: ти твориш чудеса! Ти відчинило двері у світ, відкрило нам очі, які досі не бачили нічого, крім свого подвір’я, відкрило нам уста, які досі спілкувалися лише за допомогою місцевої говірки, пробудило серця, які ще не знали стільки відчуттів…».
«Це саме те, що ти найбільше полюбляєш чинити, – кажуть одні. – Пригнічуєш нашу чутливість і спонукаєш до агресії; це через тебе вмощуємося перед телевізорами і вбиваємо свою волю; своїми пастками і пасточками обмежуєш нашу свободу і перетворюєш нас на роботів».
«Ні, таке казати несправедливо: телебачення – рушій історії, спонукає нас до поступу, породжує ідеї…».
То хто ж ти? Що чиниш?
Чи послаблюєш нашу уяву і висмоктуєш розум? Нищиш нашу культуру чи зміцнюєш нашу свідомість? Надихаєш нас чи узалежнюєш від себе? Хто ж ти насправді?
Я добре знаю, хто ти.
Ти – велет. Але велет слухняний: достатньо лише одного руху – і ти вмикаєшся і говориш, ще такий самий рух – і ти гаснеш та змовкаєш.
Ти є тим, що мені потрібне.
І якщо це так, то залишайся, телебачення! Залишайся тут, на своєму місці.
Це ти наповнило мій дім більшою свободою; свободою, яку можна розпалити і яку можна згасити!
Десять телевізійних заповідей
- Сідаючи перед телевізором, кажу собі: «Я не губка, яка все вбирає. Хочу тебе дивитися не, як раб, а як вільна людина».
- Як небезпечно змішувати алкогольні напої, так само змішування телепередач може зашкодити: тож не стрибаю по каналах, беручи звідусіль потроху.
- Не лише телебаченням живе людина: є також розмова з рідними, з друзями; є також ігри і спорт.
- Краще одна жива квітка з запашної луки, аніж цілий мертвий квітник на кольоровому телеекрані.
- Кожний телевізор має кнопку, за допомогою якої можна його ввімкнути чи вимкнути. Знаю про це дуже добре. Я не кошик для сміття, до якого все вкидають: шаную свою гідність.
- Я непростий глядач: нічого не беру на віру. Зручно вмощуюся в кріслі, але голова моя не спить.
- Я мислячий глядач: планую час, який проводжу перед телевізором, вчуся натискати кнопку, якщо мені щось не подобається.
- Я вільний глядач: дивлюся, але не прилипаю до телевізора. Ще мить – і вимкну його; знаю, що апетитом треба керувати!
- Я вихований глядач: якщо приходять гості, негайно вимикаю телевізор.
- Я рішучий глядач: вже написав і телефонував на телебачення, щоб висловити свою думку, критику, закликав до показу передач високого рівня.
Телебовдур
- Той, хто ввечері забагато п’є, прокидається з болем голови і меле дурниці.
- Той, хто їсть забагато солодощів, гладшає.
- Той, хто довго сидить перед телевізором, переобтяжує пам’ять і спотворює розум:
- Той, хто це чинить, стає телебовдуром.
* * *
- Зауваживши, що один шестирічний хлопчик має надмірну вагу,
- Я спитав його, скільки годин щодня Він просиджує перед телевізором.
- Відповів: «Сім».
- Навіщо народжувати дітей,
- Якщо віддаємо їх на сім годин Телебаченню?
- Вибачте нам, діти,
- Якщо можете!
Телебачення і насильство
Розмовляти про телебачення і насильство нелегко. Одні вважають, що діти, які бачать сцени агресії, позбуваються її; тоді це явище було б позитивним. Інші вважають навпаки: споглядання насильства є причиною вияву агресії.
Кому вірити?
Марчело Марчезі стосовно цього слушно каже: «Чому, коли сидимо в кінотеатрі і чверть години розглядаємо кухоль холодного пива з піною, у нас виникає бажання його випити? Отож, чому маємо вважати, що, бачачи на телеекрані реальне насильство, ми розряджаємо наші емоції та приглушуємо наші інстинкти?»
Такої ж думки австрійський філософ, один з найвидатніших мислителів сучасности, Карл Попер. Він з пересторогою каже: «Мусимо змінити телебачення, перш ніж воно знищить у наших дітях природний рефлекс проти агресії!».
Британські вчені багато років уважно спостерігали за 1565 молодими мешканцями Лондона віком 13-16 років. Результати досліджень промовисті: якщо діти бачили насильство, це спричинялося до того, що вони самі ставали схильні до нього.
Небезпечним є насильство, яке показують в інформаційних новинах і документальних фільмах. Там воно реальне, а отже, вдвічі грізніше. Кінооператори часто дуже докладно знімають сцени жорстокости та ще й в особливий спосіб наголошують на них. Таким чином, насильство стає часткою нашого щоденного життя, а отже, загрожує нашій чутливости, чинячи нас байдужими до кривди стосовно інших: «Вбили ще двох… передай мені сік… дивись, схопили ще одного… а цей суп смачний!». Ось воно: насильство робить нас байдужими до насильства. Немає нічого гіршого за це!