Що потрібно, аби така розмова була можливою.
- Не вважаймо, що наша дитина не може жити без телебачення.
Чому під час літніх канікул дитині його не бракує, а взимку не може обійтися без нього?
Це доказ того, що телебачення аж ніяк не є природною потребою нашого організму: якщо б це було так, телевізійний голод був би постійним, як, наприклад, потреба в їжі. Потреба в телебаченні є штучною, набутою потребою.
Часто можна почути, як люди кажуть: «Мої діти так сильно люблять це кляте телебачення!». «Це неправда, – відповідають учені. – Діти (82%) радо відмовляються від перегляду телепередач заради спільної гри на свіжому повітрі».
- Якщо наша дитина не любить дивитися телевізор, не заохочуймо її до цього.
Дитина може звикнути до всього. Якщо в нашій родині не часто дивляться телевізор, дитина може вважати, що так є всюди і не буде протестувати. Для неї це не є зреченням.
Тут, можливо, постане запитання: як довго можна дитині дивитися телевізор? Згідно з висновками «Nuffield Foundation» – англійської асоціяції, яка досліджувала це питання – дитина без загрози для свого здоров’я може дивитися телевізор близько години, щонайбільше – півтори години. Така тривалість не завдасть шкоди; далі свідомість дитини втомлюється.
- Простежмо, щоби наша дитина не сиділа біля телевізора перед сном.
Як ми вже зазначали, сцени насилля, побачені дітьми, повертаються до них у снах.
Ось свідчення двох психологів: «Діти, які дивляться багато телевізійних передач, зазвичай малюють сцени жорстокости, жахи і чудовиська. Чимало дітей зображало свої сни, які переважно закінчувались смертю. Це нас дуже вразило».
- Не залишаймо дітей самих перед телевізором.
Боротися з телебаченням важко. Адже воно промовляє до нас надзвичайно складною мовою. Промовляє воно за допомогою слів, зображення і звуку, натомість, наприклад, книга промовляє до нас лише за допомогою слів. Ця складна мова телебачення така вражаюча, що нелегко опиратися її впливові на нас, а особливо дітям.
Саме тому телепередачі (принаймні час від часу) потрібно дивитися разом з дитиною. Треба навчити дитину їх дивитися, навчити її позбуватися нав’язаного драматизму, пояснювати все те, що для дитини важливе.
Лише перебуваючи поряд із дитиною, можна її захистити, а іноді навіть сприяти тому, щоб вона сама вимкнула телевізор. Не можна, навіть якщо не обійдеться без образ, дозволяти все: треба припинити перегляд телепередачі (звісно, пояснивши дитині причину), якщо вона негативно впливає на дитину і шкідлива для її душі.
З огляду на все написане вище, дитина не повинна мати телевізор у своїй кімнаті. Так, маючи телевізор у власному користуванні, вона не порушуватиме наш спокій, але, безперечно, порушуватиме своє життя!
- Коли хтось до нас завітає, негайно вимикаймо радіоприймач чи телевізор.
Це дуже добрий урок виховання, це також добра нагода дати змогу нашій дитині побачити нові обличчя і почути нові голоси.
Такі зустрічі потрібні дитині для розвитку її внутрішнього світу, стануть для неї безпосередньою і набагато важливішою подією, аніж її реакції під час перегляду телепередач.
- Допоможімо дитині дати вихід її енергії.
Потрібно забезпечити нашій дитині інші можливості задовольнити її допитливість не лише за допомогою телебачення; влаштуймо їй умови для гри, ситуації, що спонукатимуть її вийти з дому, провідати друзів чи запросити їх до себе.
- Опираймося.
Не можна допускати, щоб телебачення зловживало гостинністю телеглядачів і вдиралося до наших осель, приносячи своїми програмами глупоту, дурість, непристойність і передовсім насилля і секс.
Якщо є саме так, наш обов’язок – втрутитися! Треба протестувати проти лихослів’я з екранів, проти певних стилів, які нищать добрий смак, не кажучи вже про моральність.
Дехто вважає, що з телеекранів звучить абсолютна правда, що телепередачі допомагають нашому розвиткові, а якщо навіть і зауважує певні вади, то гадає, що цьому годі зарадити.
Ні, передачі не є тим, що не можна змінити: телеглядачі мають також можливість і право змінити їх, можуть впливати на зміну їх спрямування; впливати на те, щоб живили наш розум. Якщо б телеглядачі гуртувались і писали до керівництва телебачення, напевно, вдалося б досягти позитивних зрушень. Доля будь-якої телепрограми залежить головним чином від того, чи збере вона потрібну кількість глядачів. Це означає, що відповідальність за стан телебачення несуть також глядачі. Кожна країна має таке телебачення, якого заслуговує!
- Розмовляймо, дискутуймо, критикуймо.
Ми дійшли до найважливішого місця наших роздумів. Виховання за допомогою телебачення доцільне лише тоді, коли про нього розмовляти, дискутувати і також його критикувати. Ці три чинники надзвичайно важливі.
- Телебачення часто нещире.
Нещире, бо здебільшого не показує життя таким, яким воно є насправді.
Насамперед це стосується реклами. Саме вона найбільше впливає на наших дітей. Вона не відображає жодних конкретних проблем або подає їх надто поверхово, начебто вони вирішуються вмить.
Пітніємо? Вирішення проблеми – дезодорант. Неприємний запах з рота? Не переймаймося цим: маємо спеціяльну зубну пасту. Якщо забруднилась білизна, купімо пральний порошок, завдяки якому стане білосніжною… Зображене в такий спосіб життя надто спрощене – не таке, як насправді.
І саме тут мають утрутитись розумні батьки й вихователі. Вони мають використовувати будь-яку нагоду для того, щоб відкривати дітям очі. Вони мають допомогти їм зрозуміти, що життя і телебачення – не завжди одне і те ж. Що поверховість і спрощення, які притаманні телебаченню, є непорядністю.
- Телебачення майже завжди оманливе.
Оманливе, бо змальовує нашій дитині світ, який вельми різниться від того, в якому вона живе.
На телеекрані «всі мами поблажливі, дозволяють розкидати речі, страшенно радіють, коли дитина приходить додому брудна. Мами, які тішаться, що ти скалічився, бо можуть застосувати найкращий дезинфекційний засіб і наклеїти улюблений пластир. Мами, котрі лише сміються, для котрих чищення підлоги є неймовірним задоволенням…
Дядьки, котрі завжди приходять з коробками цукерок, а тітки – з новим сортом кави.
Навіть тато завжди усміхнений і веселий, бігає по луках, грає в теніс, і при цьому ніколи не сварить дитину. А якщо і засмучений, то випиває чарочку чудового напою і знову має гарний настрій!
Коли вимкнемо телевізор, світ, в якому живе наша дитина, може видаватися їй похмурим і сумним. Чому мама, котра миє їй руки таким самим милом, яке щойно бачила в телерекламі, не така весела, бадьора й красива, як акторка з цієї реклами? А тато чому не приходить з роботи такий безтурботний, як той чоловік, котрого дитина щойно бачила на екрані, чому не фарбує стіни, наспівуючи, не радіє від того, що на обід буде м’ясо з консервної банки?» (Л. Куріно).
Батьки мають звертати увагу дитини на те, що телевізійний світ, який вона бачить, є нереальним світом. Це світ, якого цікавить лише те, як продати і швидко досягти успіху; світ, який допоможе тобі мріяти і фантазувати, але також світ, який може заподіяти тобі зло. Наше життя набагато глибше і багатше.
- Телепередачу завжди можна піддати сумніву.
Дискутувати можна про все. І також про побачене на екранах телевізорів.
Дискусія і критика – це аж ніяк не заперечення заради принципу: це лише не брати будь-що на віру, це аналізування та оцінювання всього своїм розумом. Усього – щоб схвалити чи засудити, перш ніж прийняти чи відкинути.
Саме тому маємо питати наших дітей: «Чи ти вважаєш правильним те, що ця людина використовує свою силу? Чи справедливо, щоб до найслабшого погано ставилися? Чи не дивує тебе те, що реклама, котра каже про радість, молодість і безпечність, намагається продати лише сир, напій чи авто?
Чи не вважаєш, що всі ці зусилля спрямовані лише на те, щоб ми купили рекламований товар, є великим ошуканством? Ошуканством, яке не бере до уваги ціну, що її треба заплатити: додаткову роботу, втому, нервове виснаження, час, який можна було б віддати родині, занедбування дружби?..».
Батьки, які так чинять, – це батьки, котрі запровадили у своїй родині здоровий критицизм стосовно того, що їм пропонується. Вони прищеплюють своїй дитині вміння захищатися від усього, що може зіпсувати і ввести в оману. Такий метод, можливо, кращий за пристрій, який автоматично вимикає телевізор через певний час, і діти не можуть його ввімкнути.
Не радимо вдаватися до таких зовнішніх засобів вирішення проблеми; радше пропонуємо справжні виховні методи, як-от переконування і вироблення власної думки. Закликаємо вас допомогти дитині розвинути критичність, вміння порівнювати і бачити дійсність. Лише тоді перед телевізором сяде повноцінна людина, а не раб.
І навіть більше. Застосовуючи такий телевізійний критицизм, батьки сприяють внутрішньому дозріванню своєї дитини в повному розумінні: допомагають їй шукати суть кожної проблеми, отримувати задоволення від пошуків, навчають уміння використовувати свій розум, дискутувати, навчають сміливости, яка потрібна, аби висловити власну думку.
Зауважте, всього цього можна навчитися завдяки телебаченню. Хоч, на перший погляд, є воно чимось небезпечним, та з правильним розумінням можна перетворити його на своєрідну школу виховання.
Слово «телебачення» має для нас асоціюватися не лише з руйнівним впливом і маніпулюванням, але й із вихованням. Усе залежить лише від того, як ми зможемо з нього користати.