Відколи запрацювало телебачення, наші діти мають по троє батьків: матір, батька і телевізор. Відтоді з’явилися також теледіти.
Можливо, більше теледіти, аніж діти своїх матері й батька. «Наші діти більше довіряють телебаченню, ніж нам», – вважає 46% батьків.
Телевізор став школою життя, яка впливає на наших дітей більше за будь-яку іншу школу. Неможливо уявити собі хоча б один день без телепередач. Середньостатистична дитина сидить перед телевізором пересічно 1388 годин на рік, тобто три-чотири години щодня. Перш ніж піде в перший клас загальноосвітньої школи, бачила вже щонайменше 6 000 годин телепередач і 15 000 годин реклами.
Таким чином, наявність телебачення в житті наших дітей є таким важливим фактом, що не можемо на нього не зважати.
ТУТ КАЖУТЬ ПРО ВСЕ
У телепередачах можна почути про все.
Одні вважають, що телебачення деформує особистість і розум, нищить уяву, породжує ілюзію пізнання світу, є культурною оманою. Натомість інші переконані, що воно є вікном у світ, спонукою дозрівання, розширює нашу уяву, відкриває очі…
А як насправді?
Незаперечним є те, що телебачення не можна поставити в одну низку з будь-чим іншим. Це чарівна скриня, яка має величезний вплив на нас. Телебачення, наче лінза, яка може спалити нашу шкіру. Це найрозумніший предмет побуту, що може стати небезпечним.
Саме тому важливо поміркувати над цим питанням.
Кожне важливе питання ніколи не можна розглядати поверхово. До його вирішення потрібно підходити спокійно, розважливо і конкретно.
СПОКІЙНА РОЗМОВА
Телебачення не є (як дехто гадає) ані демоном, ані лихом.
На його захист можемо легко знайти чимало аргументів.
- Передовсім треба зазначити, що телебачення зменшує віддаль між людьми: дає змогу порівнювати різні способи життя, привертає увагу до міжлюдських проблем, які існують у світі. Одним словом, є школою життя.
- Телебачення малим коштом розширює наш світогляд: уможливлює нам пізнати місця і факти, які, з огляду на наші скромні можливості, ми ніколи не змогли б побачити.
- Телебачення дає змогу побачити зблизька різні ситуації; у наших дітях може розбудити зацікавлення до світу.
- Телебачення є засобом розваги; дає змогу урізноманітніти наше дозвілля; додає барв до нашого часто сірого і монотонного життя.
Отож, не применшуймо значущости телебачення; не викидаймо телевізор з наших домівок. Нерозумно казати: «Я принципово ніколи не вмикаю телевізор. Це гидота!».
Так не вирішують проблему!
Проблему можна вирішити, лише уважно вивчивши її.
РОЗВАЖЛИВА РОЗМОВА
Саме про це йдеться: думати й аналізувати! Це означає бачити не лише позитивні, а й негативні аспекти. На жаль, перелік останніх доволі великий.
- Телебачення не дає нам змоги бути віч-на-віч з проблемою, унеможливлює розмову.
«У багатьох родинах вечеря (час, коли всі зустрічаються за одним столом) пов’язана з постійним утихомирюванням. “Тс, тс!” – повторює щомиті батько, бо полюбляє в тиші переглядати телевізійні новини. Це “тс!” – єдине, з чого складається розмова за столом» (Бруно Ферреро).
Іноді батько може покрикувати: «Замовкніть, бо нічого не чую!» або «Негайно перемкни канал!» чи «Іди звідси, це моє місце!».
Увімкнення телевізора здебільшого означає, що розмови припинено, запанувало мовчання.
Така ситуація загрозлива з двох причин.
По-перше, руйнується єдність родини. Родина, яка збирається разом лише під час перегляду телепередач, є родиною, що не єднається, а розпадається: її гуртує лише перегляд фільму, який кожен сприймає і переживає по-своєму.
По-друге, родинне мовчання загрозливе для людини як особистости: людина для нормального розвитку потребує спілкування з іншою людиною.
Майже всі психологи згідні в тому, що спілкування є питанням життя чи смерти нашого духу. Той, хто не розмовляє, не може контролювати свої думки, йому важко бути логічним і послідовним.
Телебачення не полегшує спілкування: не уможливлює діялог і критику, не допомагає знаходити правильні відповіді.
- Телебачення послаблює нашу уяву та обмежує наш творчий розвиток.
Слушно каже Ґілберт Кесброн: «Телебачення послаблює потенціял нашого мислення і переважно взагалі не залишає часу на роздуми».
Телебачення закидує нас безліччю пропозицій, подає ідею за ідеєю, навіть не залишаючи нам часу на осмислення їх. Це явище особливо небезпечне для молоді.
Про це дуже добре знають учителі. Маріо Лоді, італійський педагог, зауважує: «Щораз потужніше заливає нас потік інформації; молодь дедалі більше розгублена і поверхова». Намагаючись пробудити нашу пильність, він каже: «Ми не усвідомлюємо катастрофічних наслідків для наших дітей, до яких може призвести телебачення».
- Телебачення може спричинитися до виховання молоді, яка буде позбавлена розумової активности.
Як ми вже зазначали, телебачення пропонує нам чимало цікавого, але розум телеглядача неспроможний все перетравити; зазвичай дивимося пасивно: телебачення не спонукає ставити запитання.
- Телебачення деструктивно впливає на наше вміння зосереджуватись.
Реклама триває зазвичай від 5 до 30 секунд; кадри мультфільмів – наче спалах лампи. Тому не дивно, що наша дитина в школі не може зосередитись на тому, що каже вчитель і «змінює програму». Її психіка раз у раз змінює об’єкт свого зацікавлення, наче телевізійні канали.
- Телебачення тримає наших дітей у постійному емоційному напруженні.
Таке напруження дуже часто спричиняє страх, сильний переляк, руйнує природжену психічну рівновагу дитини.
Переляканій дитині кілька ночей можуть снитися жахливі сцени насилля, а її свідомість буде довший час обтяжена цими переживаннями.
- І ще одна думка. Аби усвідомити небезпеку, пов’язану з телебаченням, маємо розуміти, що воно нам відбирає.
Телебачення може спричинитися до втрати багатьох можливостей. Може, наприклад, позбавити можливости розповісти багато казок, позбавити гри, на яку не матимемо часу, пестощів, яким не буде місця. Може позбавити часу на спільні розмови і вияви ніжности.
Кажучи це все, не маємо наміру заохочувати жити без антен: ми не заперечуємо того, що вже сказали раніше, тобто не стверджуємо, що телебачення є демоном чи лихом.
Прагнемо лише, аби телевізійні антени допомагали у вихованні людини, сприяли її розвиткові.