Роздуми, які пропонуємо, за задумом, мають стосуватися “зразкової” мужности й жіночости, яку всі батьки реалізують різною мірою й багатьма способами. Психологічні відмінності між статями виступають як “полярні” стосовно центральної осі, котра їх окреслює й визначає, але проявляються в нескінченній гамі індивідуальних відтінків.
Така концепція не прагне, зрештою, уникнути особистого, ані теж не зводить позиції одного з батьків до стереотипного повторення зразка, характерного для його власної статі, а має служити синтетичному окресленню безконечної гами індивідуальних відмінностей, завдяки чому її можна представити як прозору й зрозумілу схему.
Таким чином, правомірно буде сказати, що індивідуальні різниці породжені принциповою відмінністю чоловічої й жіночої статей, не забуваючи водночас про весь спектр нюансів і розмаїття комбінацій, які свідчать про таку винятковість окремих осіб, котра не зводиться до жодної схеми.
Вплив материнського й батьківського кодексу на виховання становить, отже, приховану, але реальну передумову багатьох відмінностей у підходах, які тато й мама використовують у процесі виховання.
Материнський кодекс передбачає захист дитини від страждань у світі за допомогою “усування й приховування” всього того, що може завдати болю. Навіть більше, мати переживає болісний досвід дитини як щось на кшталт вчиненої “зради”, сприймає його так, немовби вона виявилася не здатною виконати обіцянку щастя, яку дала дитині в момент її народження на світ. Цей біль зачіпає приховані струни почуття провини, і ці звинувачення мати спрямовує проти себе за те, що нібито не сповнила природного прагнення дитини жити життям, вільним від страждань.
Буває, що факт обдарування невинної дитини недосконалим життям, сповненим зусиль і страждань, мати невиразно, підсвідомо переживає як щось неприйнятне, як онтологічну провину, найглибшу й найрадикальнішу зі всіх психологічних видів почуття провини. Ця вина пов’язана із самим фактом народження й стосується покликання дитини до життя, яке не виглядає так, як мало б, не позбавлене страждань. Мати схильна сприймати себе як щит між світом і важкими аспектами дійсности, щоби таким чином пристосувати, полегшити, зробити приємнішим і більшою мірою позбавленим ризику світ, в якому доведеться жити дитині.
Таке налаштування, неврівноважене впливом чоловічого елементу, неминуче призводить до виникнення ризику в процесі виховання: воно схоже на своєрідну похилу площину, якою можна скотитися на невідповідний рівень надмірної турботи про дитину.
Цей ризик присутній у колективній свідомості, яка приписує матерям схильність до розпещування дитини, до вирішення всіх її проблем, до “виховання під ковпаком”. Зерно правди, яке міститься в цих загальноприйнятих судженнях, вказує на те, що материнський кодекс природним чином схиляється до того, щоби, виховуючи дитину, дотримуватися принципу забезпечення їй задоволень і створення захисної зони, яка відповідатиме її прагненням. У результаті дитина засвоїть, що завжди хтось чарівним способом усуває голод, біль і життєві труднощі.
Якщо цю материнську тенденцію не контролювати, вміло дозуючи, то дитина стане залежною від когось, хто муситиме невпинно про неї думати й задовольняти її потреби. Дитину буде замкнуто в невидимій клітці психологічної незрілости, й відтак ця особа не зможе відмовитися від претензій, які полягатимуть у тому, щоби щастя й успіх їй гарантував хтось инший. Минатимуть роки, а така дитина далі потребуватиме когось, хто нагадуватиме їй, що слід робити, починаючи від домашніх обов’язків і закінчуючи візитом до зубного лікаря; когось, хто погодиться робити все те, чого їй не хочеться, чи когось, хто, доклавши зусиль, звільнить її від невдач у навчанні.
Зв’язок винятково з материнським першоелементом, без домішку чоловічого сприйняття (яке може бути притаманне самій матері або привнесене батьком), приводить до виховання “маленького тирана”, не здатного погодитися з обмеженнями й прийняти їх, внаслідок чого змушений постійно перебувати в конфлікті зі світом, який є “винним” у тому, що не розвивається так, як він йому каже. Така дитина зможе жити лише за умови, що хтось візьме на себе невіддільний елемент “страждання” (у формі участи, самозречення, зусиль), якого вона сама не хоче приймати; так, наче щастя є її законним правом, котре инші мусять їй гарантувати.
Иншою особою, на адресу якої така дитина найчастіше висловлює свої претензії, може бути шкільний товариш (який мусить дозволити списати домашнє завдання), молодший брат (котрий мусить поступитися місцем за комп’ютером, коли “тиран” має бажання побавитися), вчитель (який не повинен змушувати напружуватися), тренер (котрий не має вимагати дисципліни), наречена (яка мусить жити відповідно до його потреб), дружина (котра повинна жертвувати собою задля нього) чи, врешті, навіть Бог, проти якого тиран повстає, бо Він не надто швидко виконує всі його бажання. Тиранія прагнень призводить до вічного конфлікту зі світом, який, на жаль, ніколи не є таким, як ми цього хотіли б.
Батьківський кодекс допомагає дитині ввійти в контакт з дійсністю, перевірити себе, зокрема, зіткнувшись із труднощами, та заохочує її прийняти ті умови, які накидає реальність, пройти крізь випробування, котрих аж ніяк не вдасться оминути, живучи у світі.