У пошуках ширших горизонтів

Під впливом таких змін, характерних для стосунків з дітьми підліткового віку, перед батьком відкриваються більші можливості налагодити з ними тісніші контакти й почати в ширшому діяпазоні впливати на їхній розвиток.

У цей період життя дітей тато стає для них, у контексті подружньої й батьківської пари, цікавішою фігурою, яка заслуговує пильнішої уваги. “Відчуваю, що моя донька тепер більше горнеться до батька; від деякого часу існує лише він, – каже одна з матерів. – Через це мені трохи прикро, але я дозволяю їй так поводитися, бо знаю, що це позитивно впливає на неї”.

Батькова ментальність, його бачення світу менше знані дітям, тимчасом як погляди матері вони знають ідеально. Свої думки вона повторювала настільки часто, що вони вже набридли, натомість “міркування” батька стосуються тих сфери, про які мати говорить рідше: спорт, політика, професія. Таким чином діти відкривають для себе “ширший” світ, цікавіший за домашній, в якому мама була (часто всупереч своїй волі) незаперечною головною дійовою особою. Чимало матерів описують роки, присвячені опіці над маленькими дітьми, як час, що збагатив їх життєвим досвідом, але також як період, протягом якого вони багато в чому були “занадто ізольованими й обмеженими”, оскільки все “крутилося” навколо сім’ї, школи, днів народжень і відвідин педіятра.

Батько знайомить дитину зі складним суспільним життям, яке відбувається “поза” родиною. Дитина-підліток сприймає тата як людину, якій притаманні ширші, цікавіші погляди або принаймні як того, хто розповідає їй нові речі, що стають для неї додатковими стимулами. Адже саме він запрошує дітей до “дорослих розмов”, яких до цього часу з ними ніхто не вів, бо вони просто були занадто малими або ж тому, що дорослі вважали, що певні справи для них нецікаві.

Діти-підлітки прагнуть довідатися, як зреагував би батько, якби, наприклад, дізнався, що син є наркоманом, або що він думає про поточну політичну ситуацію, як оцінює різні телевізійні програми, чому любить такі фільми, а не инші, що він думає про певну категорію осіб, чому декого з них поважає, а инших – ні…

У пошуках схвалення

На цьому етапі життя материнської любови вже не досить. Діти хочуть подобатися батькові й отримувати також і його схвалення: керуючись цим, розвивають у собі ті риси, здібності, погляди, які, передусім, можуть сподобатися батькові, а не матері.

Обережно демонструють батькові свої перші спроби “дорослого” розумування, щоб знайти підтвердження й схвалення свого способу оцінки різноманітних ситуацій.

Хочуть дізнатися від батька, чи те, що думають, є правильне, чи помилкове, й чому.

Це прагнення є потужним двигуном психологічної еволюції й сприяє формуванню особистости дитини.

Батькову любов важче завоювати, але саме тому вона і є для дітей більшим стимулом. Вона ближча до поваги, ніж до почуття, й через це її треба заслужити, довівши власну цінність, тобто продемонструвавши, що ти здатен досягати цілей і що тебе є за що цінувати. Повага – це складне етичне почуття, яке (на відміну від природного захоплення) може виникнути лише до того, хто довів власну цінність (моральну, спортивну, інтелектуальну тощо), пройшовши крізь щось на зразок випробування (долучився до роботи над чимось, проявив постійність, цілісність характеру тощо), подолавши якусь проблему, й відмовився при цьому від бажання досягти всього легко й без зусиль.

Батько очікує від дитини, що “вона мислитиме розсудливо”, що “виконуватиме свої обов’язки”, не уникаючи зусиль, не халтурячи, не брешучи, не намагаючись вдавати, що вона дуже зайнята, чи використовуючи доброту батьків.

Дитина, зі свого боку, прагне, щоби батько “гордився нею”. Гордість (почуття, про яке нині майже не згадують у контексті психологічних міркувань) передбачає задоволення тим, що “вдалося досягти чогось суттєвого”, не порушуючи правил життєвої гри.

“Відчуття, що батько поважає тебе, додає тобі сили, – сказав один підліток, – підбадьорює тебе, виникає бажання стати ще ліпшим!” Певна річ, що таке стимулювання дитини підштовхує її до ще досконаліших дій, аніж ті, до яких вона вдавалася, намагаючись хитрувати й бути спритною. Це вирішальним чином впливає на формування позитивної самооцінки.

Материнська оцінка менш достовірна, оскільки дитина сприймає її як щось очевидне, що дають їй задарма, нічого не вимагаючи, а наділяючи цим безумовно. “Не знаю, чи моя мама цінує мене тому, що я є її дитиною, й вона любить мене, чи через те, що я справді добре проявив себе”, – зізнається один хлопець, пояснюючи таким чином причини того, чому оцінку тата він вважає переконливішою. І додає: “Тато не спотворює правди лише для того, щоб не завдати мені прикрощів”. Саме тому, що їх важче отримати, батькові “аплодисменти” більше важать в очах дітей.

Багато матерів зі здивуванням з’ясовують, що діти з більшою повагою ставляться до чоловіка, який (у певному сенсі) трактує їх “гірше”, не приділяючи їм достатньо уваги, не проявляючи ласки, не даючи обіцянок, котрими вони так часто самі спокушають дітей. Матері не помічають того, що діти потребують смаку правди, хочуть знати, ким вони є насправді, чого варті й чи можуть бути собою задоволені. Щоб усе це довідатися й усвідомити, мусять пробитися крізь захисну стінку скляного ковпака, під яким перебувають і котрий зводить нанівець усі їхні спроби, а також не дає їм змоги об’єктивно оцінити себе й виробити стабільне ставлення до власної особистости. “Мама хоче, щоб ти був задоволений, – каже, наче вже цілком зріла людина, один хлопець. – А батько дає тобі зрозуміти, чого ти вартий”. Саме тому тато просить дитину довести свою цінність, подолати неминучі перешкоди й стати зрілою особою, відважною, доброзичливою, справедливою; такою, якою можна гордитися.