З власного досвіду знаю: вкрай необхідно прислухатися до дитячих міркувань. За їхньою уявною наївністю ховаються надзвичайно тверезі думки. Авторами цих думок стали: Симон (старшенький), Соня (старшенька), Поля (молодшенька), Костя (молодшенький) і Мішаня (найменшенький). Сподіваюся, я вас не заплутала :).
* * *
2 вересня. Поля надягнула нові колготки. Повернулася додому зі школи. Розповідає: «Мамо, уявляєш, у нас у школі чимось підлогу намастили і вона така слизька. А на подвір’ї школи плитка теж така слизька, що ми з Танею бігли і тепер у Тані на колготках дірка більша, ніж у мене».
* * *
Молодшенькому нещодавно виповнилося 9, але він, як і раніше, настійливо шукає способів ухилитися від зубочисного процесу. Сьогодні вранці поцікавився:
– Мам, а якщо в людини золоті зуби, то їй не треба їх чистити?
– Треба, – розчаровую.
– Так? А я думав, що досить прополоскати… – зітхнув і пішов чистити свої незолоті зуби.
* * *
Дійшли з молодшенькою (11 років) згоди: вона поки не буде знущатися над собою і вискубувати брови.
* * *
Пишемо байку (д/з із зарубіжної літератури, 6 клас). Всією сім’єю. Загрузли на черговому рядочку. Поля запропонувала свій варіант. Кажу, немає рими. А вона мені: «Нічого. Я тихіше її прочитаю, і не буде чутно, що рими немає!»
* * *
Молодшенький показує щоденника. А там красується за вчора «одиниця». Я тільки рот відкрила, а він сходу: «Мам, це не те, що ти подумала! Це 11 або 12, ну або 10… буде… завтра… Вірш я вже сьогодні вивчив». Ось, чекаю завтра.
