Листопад за вікном, а в Києві +19. Вчора в ліфті сусідська дівчинка поскаржилася мамі: «Мені так спекотно, що аж язик спітнів!»
* * *
Зимовий «хендмейд»
Якось ми з чоловіком стали свідками таємної розмови двох дівчаток.
– Ну, давай ще разочок зробимо, – вмовляла одна другу.
– Ні, мені мама не дозволяє, – не піддавалася на вмовляння подружка.
– Ну будь ласка! Один разочок – і все, – не здавалася перша.
Заінтриговані, ми зупинилися трохи поодаль від них. Дівчатка ж побрели на середину галявини з незайманим білим снігом. Зупинилися. Подивилися одна на одну і впали спинами на сніг. Потім охайно посовгали руками й ногами і так само обережно піднялися.
Ми завмерли від несподіванки – на снігу залишилися два білосніжних янголи! Цим безцінним досвідом негайно поділилися зі своїми дітьми. Тепер їхня дорога додому подовжується пропорційно кількості янголяток на снігу.
* * *
Сіма вже школяр. Соня наздоганяла брата швидкими темпами й освоювала ази шкільної науки. Граючись, ми постійно просили їх щось порахувати, написати або прочитати. До наших спонтанних ігор діти залучали всіх, хто приходив до нас у гості. Іноді дитячі запитання змушували замислитися навіть тих, хто знався на вищій математиці.
А що ви відповіли б, коли почули б отаке від Соні: «Вова (її дядько), а скільки буде три і чотири плюс дорівнює?»
* * *
Соня ніколи не була скупою. Навпаки, завжди прагнула поділитися тим, що в неї є.
– Вово, а в тебе таргани дома є?
– Ні, – відповідає здивовано.
– А в нас є! А мама з татом купили для них будиночки (пастки). Спочатку чорні, а потім білі, щоб вони там жили. Хочеш, ми тобі один подаруємо?
* * *
На підготовчих курсах коледжу синові дали завдання: «Дика качка живе 80 років. Свійська качка – невідомо…» Далі умови задачі вже не було чутно через вибух реготу в аудиторії.
