Як до мене прийшла старість
Стою якось перед дзеркалом, зачісуюся і раптом виявляю… перші сиві волосинки!
– Ну, все, – кажу, – прийшла старість!
– Мамо, тепер у тебе буде така ж хвороба, як у бабусі?.. – зі співчуттям запитують діти.
– Яка саме?
– Коли все або майже все забуваєш.
Дитяча логіка була залізною: у нашої бабусі дуже гарна сивина, і наша бабуся полюбляє часто говорити про свій «склероз».
* * *
Іноді своїми непривабливими вчинками, скерованими на дітей, ми, батьки, того не розуміючи, готуємо собі самотню старість.
* * *
Моїм дівчатам завиграшки зчепитися в словесній суперечці. Молодшенька придумала оригінальне кліше, щоб її слово залишалося останнім. Зачепивши старшу певним зауваженням, відразу навздогін кидає: «Це був риторичний жарт!» Ну що тут скажеш?!
* * *
Ось мами не дадуть збрехати, з народженням дітей у нашому лексиконі з’являються нові слова й вислови. Вони так твердо закріплюються в повсякденному житті, що часом ми із подивом виявляємо: для інших людей наша мова незрозуміла. Скажімо, щоб уникнути довгих пояснень, мені досить сказати: «Почитайте холодильник» – і мої домочадці розуміють, що моєю «мамською» мовою це означає: «Щоб Мішаня не плакав, підійди з ним до холодильника. Він обожнює розглядати на ньому магніти з картами України. Його інтерес до них невичерпний! Дай дитині насолодитися улюбленим заняттям».
* * *
Доня повернулася від стоматолога:
– Можна попити?
– Не можна. І їсти не можна 1,5-2 години, – відповідаю.
– А слину ковтати можна? – дивиться переляканими очима.
– Так!
– Фух! – утекла щаслива.
