Диплодоків відносять до групи зауроподоморфних (“ящероногих”) динозаврів. Часто скорочено їх називають зауроподами.
Це були гігантські чотириногі динозаври з невеликою, у порівнянні із загальними розмірами тіла, головою, масивним тулубом і довгою шиєю, яка досягала в деяких динозаврів 9-11 метрів. Вага цих гігантів коливалася від 15 до 35 тонн.
Всупереч назві (“ящероногі”), будовою лап ці динозаври схожі не на ящірок, а на слонів (через гігантські розміри). Абсолютно всі зауроподи були рослиноїдними тваринами. Найбільш відомими представниками зауропод є: диплодок, брахіозавр і апатозавр.
Диплодок
Диплодок у перекладі з грецької – означає “подвійна балка” – назва, яку тварина отримала за особливості будови хвостових хребців. Кожен з них мав знизу по два довгі відростки, що грали важливу роль у будові скелета тварини.
Вони підтримували масивні сухожилля, які у свою чергу утримували шию і хвіст.
До родини диплодоків належали щонайдовші динозаври, відомі людям за цілими скелетами. Найбільший і детально вивчений екземпляр, виявлений ще в 1899 році, досягає в довжину 27 метрів. З них більша частина доводилася на шию і хвіст. Так довжина шиї знайденого диплодока була майже 8 метрів, а хвоста майже 14 метрів. Висота найбільших диплодоків сягала 10 метрів.
Але знайдений у США неповний скелет свідчить, що могли існувати диплодоки довжиною до 36 метрів (згодом цього динозавра назвали сейсмозавром). Якщо розрахунки вчених вірні, то сейсмозаври були найдовшими тваринами за всю історію Землі (синій кит досягає лише 30-33 м.).
Незважаючи на свої розміри, диплодоки не були такими важкими, тому що мали полегшений скелет (у них були порожнисті хребці) і тому важили порівняно небагато – до 35 тонн. У диплодоків були подовжені голови, великі ніздрі і незвично дрібні, схожі на кілочки зуби, які були тільки в передній частині рота.
Передні лапи диплодока були коротші за задні. Ймовірно, диплодоки вели стадний спосіб життя, переходячи в пошуках їжі з одного місця на друге (доказом цього служать групові відбитки слідів). Живилися диплодоки листям, хвоєю і шишками на кронах дерев. Не вміючи жувати, вони, як і сучасні кури, разом з їжею ковтали каміння, що допомагало їм у шлунку перетирати їжу.
Зараз вважається, що при русі диплодоки тримали голову майже горизонтально попереду, а хвіст на тому самому рівні ззаду.
Можливо, що вони могли вставати на задні лапи, щоб обривати листя з верхівок дерев.
Величезний хвіст диплодока виконував важливі функції: був противагою для довгої шиї, а також, можливо, служив прекрасним знаряддям захисту від хижаків. Кінець хвоста диплодока був дуже тонким і міг нестримно рухатися в різні сторони за допомогою потужних м’язів. Таким чином диплодок своїм хвостом, як батогом, міг жорстко хльостати хижака, завдаючи найсильніших ударів.