Молодшенький придумав нову гру «З’їж своє ім’я». Виклав з букв-крекерів наші імена, потім кожен повинен був з’їсти своє ім’я. Тато зловив ґаву і його «з’їли» діти.
* * *
Нарешті всі збіглися. Хтось уже робить уроки, хтось збирається на гурток, хтось тільки обідає.
– Сімо, допоможи братові з домашкою із української мови. Глянь одним оком. Ти ж поруч сидиш, – прошу старшенького, поки вовтужуся на кухні.
– Сім, будь ласка, – канючить молодшенький.
– Я їм. Почекай, – нарочито повільно жує.
– Ну, Сім! Потрібне тільки одне твоє око!
* * *
Молодшенький, допомагаючи готувати вечерю: «Мамо, я вже майже самостійна людина: окату яєшню робити вмію, банку з горошком відкривати вмію, борщ дегустувати вмію, сало й хліб різати вмію. Залишилося навчитися варити борщ – і я стану цілком самостійним!»
* * *
Післяобідній відпочинок. Молодшенький запитує:
– Мамо, що тобі зіграти на губній гармошці?
– Заграй що-небудь.
– У мене є веселий режим, сумний режим і об’єднаний. З чого почати?
* * *
Якось несподівано з’ясувалося, що молодшенька з дитинства мріє про балетну пачку і балет. Саме в такому порядку. Кажу:
– Так тобі варто балет «Лебедине озеро» подивитися.
– Навіщо? Я і так станцюю, – впевнено відповідає наша балерина, намагаючись зобразити танцювальну фігуру.
