Друзям не потрібні слова. Їм достатньо тихих очей і мовчання. Тому що вони просто вірять.
«– Я обов’язково, ти чуєш? Я обов’язково, – сказав Ведмедик. їжачок кивнув. – Я обов’язково прийду до тебе, що б не сталося. Я буду біля тебе завжди.
Їжачок дивився на Ведмедика тихими очима і мовчав.
– Ну чому ти мовчиш?
– Я вірю, – сказав їжачок».
(Сергій Козлов. «Їжачок у тумані»)
* * *
Зловила себе на думці, що постійна турбота про інших зовсім не залишає часу, сил і бажання на турботу про себе.
* * *
Захоплення інших нашим розумом, мудрістю, розважливістю, почуттям гумору, вмінням добре виховувати дітей і смачно готувати все одно не додає нам внутрішньої впевненості в тому, що ми гарні, улюблені та гідні щастя. Нам необхідне щось більше. Здатність любити себе…
* * *
Усі кажуть, що треба себе любити. Без любові до себе (в здорових дозах) аж ніяк не можна. А як практично це здійснювати?
Резюмуючи досвід знайомих, ось до чого я дійшла: щоб висловити любов до себе, потрібно виділити-викроїти-отримати час на себе, а потім уже розпорядитися ним на свій розсуд. Наприклад: побути з друзями, з’їсти шоколадку, подивитися фільм, поспати, почитати, погладити себе по голівці та інше.
Піду-но хоч щось зроблю для себе…
* * *
Звичайно, ми все (ну, майже все) можемо зробити самі: і коня на скаку, і в хату, що палає… Набагато важче нам, жінкам, допомагати нашим чоловікам постійно пам’ятати, що вони – сильні.
