Кажуть, за день нас можуть відвідати понад 60 тисяч думок.
У цьому щоденному вирі звичайних, дрібних, нічого не вартих, меркантильних мізкувань, безумовно, існують і цінні, гідні того, щоб затриматися на них і пороздумувати.
Тому іноді я хапаю свої летючі думки за хвоста. І ось мій улов…
* * *
Повз думка пролетіла. Я її, начебто, спіймала. Ми постійно чимось незадоволені: роботою, начальством, зарплатою, країною, дітьми, дружинами/чоловіками, здоров’ям, сусідами і т.д. Може, ми просто боїмося бути задоволеними?
* * *
Якщо раптом справ стало менше і вільного часу набагато більше… Якщо телефон мовчить і пошта не завалена листами… Це ще не привід відчувати, що ти помер…
* * *
А що ви робите, коли відчуваєте, що для певної частки населення ви немов померли? Некомфортно часом від цього. Добре, що завжди існують люди, для яких ми живі.
* * *
Вивела формулу: якщо душі боляче – ти ще живий!
* * *
Дійшла висновку: якщо тебе не хочуть почути – кричати марно.
* * *
Байдужість вбиває. Причіпки й несправедлива критика боляче ранять. Надмірна похвала призводить до сліпоти й глухоти. Щирість, увага, турбота й любов роблять чудеса. І ці чудеса під силу кожному.
