Найважче в цьому житті – любити когось, крім себе.
* * *
З роками ми обростаємо непотрібними звичками. Непотрібними справами. Непотрібними людьми. Ми стаємо іншими. Стаємо не собою. Навіть якщо ім’я в нас залишилося колишнім, ми вже не ми.
Так хтось живе замість нас наше життя. А ми забуваємо свої мрії, ідеали, себе самих, колишніх…
* * *
Замислилася: а чи завжди ми готові платити ціну? Яку? І чи варта справжня цінність того, до чого прагнемо, тієї ціни, яку ми готові заплатити?
* * *
У певні моменти життя зупиняється. Завмирає, ніби даючи шанс зробити те, що постійно відкладаєш. Можна, звичайно ж, цього і не робити, але почуття недомовленості-недоказаності не дає спокою…
Сказати все, що роками в собі ховаєш, не так-то вже й просто. Але, зробивши це, відчуваєш неймовірну легкість і знаходиш здатність мислити ясно…
* * *
Серйозно замислилася ось над чим: коли робимо добро, то чим насправді керуємося?
Це більше для того, кому ми робимо щось добре, чи для самих себе?..
* * *
Універсальна фраза
- Садок – це треба просто пережити.
- Школа – це треба просто пережити.
- Універ – це треба просто пережити.
- Робота – це треба просто пережити.
- Життя – це… треба просто пережити
КІНЕЦЬ