Р0зділ четвертий, в якому Недоладько розповідає про дивні речі

Від подиву Недоладько гепнувся на траву, не зводячи з Алі очей.

– Оце компот! – розгублено пробурмотів він. – Скільки живу, а ще не зустрічав у нашій країні справжньої живої дівчинки! Чим це ти так завинила, що втрапила аж сюди? – співчутливо запитав він.

– Завинила? Нічим я не завинила! – відповіла вона. – Хіба що позавчора розбила чашку з сервізу. А ще раніше без маминого дозволу ходила в кіно. А перед тим загубила в снігу рукавиці. Невже за це можна потрапити до вас?

– Ні, ні! Оце компот! Зараз я тобі все поясню! – вигукнув Недоладько і зручніше вмостився на горбочку.

– Знаєш, що це за країна? Звичайно, не знаєш! – поспіхом сам собі відповів Недоладько. – Тут живуть не доведені до ладу справи! Так, так – усі недороблені справи! Хтось там у вас щось не доробив – гульк! – і він уже тут! Ось мене, наприклад, не домалював один хлопчик, – і він показав на те місце, де мало бути ліве вухо, – і тому я тут. А збирає сюди недороблені справи карлик Недочеревик. Він уміє чаклувати.

– Зачекай, зачекай, на голові в нього червоний ковпачок, а на ногах – величезні черевики? – перебила його Аля.

– Так, так, це він! Але дивно – раніше він забирав тільки те, що не доробляли люди. А от щоб переносити до Недоладії людей – такого ще не було! Можливо, він схопив тебе за те, що ти косу не доплела?

У Алі в кишені ще й досі лежала стрічка для другої кіски. Вона засунула її туди ще вдома, бо сподівалася заплестись, як буде відповідний настрій.

Але дівчинка вже почала здогадуватись, чому потрапила сюди. «Напевно, це через бабусин рушничок», – подумала вона.

І раптом сплеснула руками, бо згадала, що сьогодні бабусин день народження і всі, мабуть, уже сідають за святковий стіл. Її, Алю, напевно, шукають, мама хвилюється…

– Недоладьку, мені треба швиденько повернутися додому.

Лагідні очі Недоладька з сумом подивилися на Алю.

– З цієї країни нема дороги назад, – відповів він. – Хто потрапляє сюди – залишається тут назавжди.

– Як то – назавжди? Які дурниці! – занепокоєно вигукнула Аля. І раптом зрозуміла, що Недоладько не жартує.

– Невже ніхто не знає дороги звідси? – злякана дівчинка благально поглянула на Недоладька.

– Я лише знаю, що на північ від Недоладії живуть абияки, на захід – якоськи. А з півдня і зі сходу Недоладія межує з великою країною сяк-таків. Це величезні й дикі краї. На мандрівників там чигає безліч смертельних небезпек. Це все, що мені відомо.

Недоладько замовк.

– Прошу тебе, будь ласка, придумай що-небудь! – прошепотіла у відчаї Аля.

Недоладько замислився.

– Взагалі, можна спробувати… Розумієш, який компот… Недоладією править Недороль Десятий. Кажуть, що він добрий, хоч я в це не дуже вірю. Але спробувати можна. Можливо, він допоможе тобі вибратися звідси.

– А де він живе?

– У своєму замку, у столиці Недоладії – Недограді. Я саме йду туди. Якщо хочеш – ходімо разом.

– А що ж мені лишається, – хитнула головою Аля, – ходім!