Недоладько підвівся, підморгнув Алі, і, на диво легко ступаючи нерівною дорогою, заспівав:
- Щиру правду вам сказати не боюсь:
- так, насправді Недоладьком я зовусь.
- Ще не все в мене зовні до ладу,
- і накульгую я трохи, як іду.
- І очі в мене різні, і ніс – кривий.
- Та це велике щастя, що я – живий!
- А як у грудях серце не мертве, а живе,
- то вирівняти можна усе, що ще криве!
Отакий компот!
- Я запевнити від серця можу вас,
- що всередині в мене все гаразд!
- Є там чесність і хоробрість, доброта і совість є.
- Ну, а зовнішність
- частенько нас
- обманює!
Отакий компот!
Давно вже Недоладько доспівав свою пісеньку, а вони все ще йшли та йшли. Сонце стояло високо.
Алі дуже хотілося пити.
Нарешті мандрівники побачили колодязь, а біля нього журавля з новеньким відром. Дівчинка радісно підбігла до колодязя і трохи не заплакала – зовсім новеньке відро було без дна. Вода ось тут, поряд, – чиста, прохолодна, а набрати її нічим!
– Яка безглузда країна! – з досади в дівчинки на очі навернулися сльози.
– Атож, живуть десь там лінюхи та шелепи-недотепи – це недоробив, те кинув на півдорозі. А через них і ми мучимось! – підтакнув Недоладько. Але тут-таки похопився: – Ох, вибач, я не хотів тебе образити!
Алі одразу ж перехотілося плакати. Вона зрозуміла, що теж належить до тих шелеп-недотеп.
– Я не гніваюся, Недоладьку. Якщо й маю на кого гніватись, то тільки на саму себе, – сумно прошепотіла вона пошерхлими від спраги губами.
Вони рушили далі. Аля йшла і згадувала всі компоти, киселі, соки, які не допивала вдома. А молоко! Через те молоко Аля доводила бабусю до сліз. А зараз з якою насолодою випила б вона склянку прохолодного, свіжого молока!
Незабаром Аля побачила на квітці велику бабку.
– Ой, Недоладьку, дивись, яка гарна! – вигукнула вона. – Давай її сполохаємо – нехай політає!
– Вона не літає, – зітхнув Недоладько й зупинився. – У неї нема одного крильця.
«Бідна! Їй, мабуть, так хочеться літати!» – подумки пожаліла дівчинка бабку.
І раптом згадала, що в одній кишеньці в неї лежить біла в синій горошок стрічка. А в другій – голка з клубочком червоних ниток.
Дівчинка присіла коло бабки і заходилася працювати. На крильце вистачило малесенького клаптика. А решту стрічки вона заховала назад у кишеньку. Обережно, щоб не зробити бабці боляче, Аля пришила крильце.
Бабка нерішуче стріпнула ним раз, удруге… Потім знялася і полетіла!
Аля дуже втішилася. Недоладько на радощах стрибав навколо неї і підкидав угору капелюха.
– Ура! Виходить, ти чудово вмієш доробляти недороблене! Ура!
І Аля зрозуміла, що вперше в своєму житті довела справу до кінця.
Вони рушили далі.
«То ось чому мені стало так радісно! – подумала дівчинка. – Виходить, це дуже приємно – почату справу доводити до кінця».
– Ось ми й прийшли! – урвав її роздуми Недоладько.
Він зняв капелюха, кумедно відставив праву ногу і жартівливо вклонився дівчинці:
– Вітаю вас, шановна мандрівнице! Ви прибули до столиці найнедоладнішої у світі країни!
Перед ними в широкому видолинку лежало велике місто.