– Дозвольте відрекомендуватися! – шаркнуло тоненькою, наче сірничок, ніжкою дивне створіння.
Лівою ручкою воно смикнуло донизу язичок «блискавки». З дірки, що утворилася в нього збоку, створіння почало виймати якісь папірці. Набравши купку, простягло Алі:
– Прошу, ось довідка, посвідчення, акт і доповідна записка, що я – сяк-так номер вісімдесят вісім. – Він повернувся спиною, і Аля з Сашком побачили, що на спині в нього, як у футболіста, намальовані дві вісімки.
Сашко ошелешено мовчав, а Аля, що вже бувала в бувальцях, ввічливо мовила:
– Дуже приємно! Ми вам віримо і без цих документів!
– Як без документів? – захвилювався сяк-так. – Без документів не можна! А раптом я не той, за кого себе видаю?! Раптом я хтось зовсім-зовсім інший?!
Чудернацький футлярчик підбіг до краєчка альбому і затряс над головою папірцями:
– А ось тут усе написано, і підписано, і завірено, і печатки є, де належить, – можете подивитись!
Аля обережно взяла стосик паперів. На кожному було щось написано дрібнесенькими літерами.
– Гм, – сказала вона, – навіщо тягати за собою таку купу паперів? Досить раз сфотографуватися…
– Сфо-то-гра-фу-ва-ти-ся! – обурено перебив її сяк-так. – Це ні в якому разі неможливо. Ми всі, як один, схожі між собою! Це тільки таланти всі різні – яка гидота! – цей такий, той інший! Їм навіть документів ніяких не треба! А по мені хіба скажеш, який я? Мені треба бага-а-ато документів, дозвольте вам сказати, різних, з печатками, от!
– Гаразд, гаразд, – заспокоїла його Аля. – А що ти робив там, у дідусевому альбомі?
– Як що? Я там живу, ось що! Ми, сяк-таки, дозвольте вам доповісти, живемо у вашій країні тільки в тому, що сяк-так зроблене. Ось, приміром, якийсь халтурник на морі оцю фотокартку виготовив сяк-так. От саме в такій – сякій-такій! – фотокартці мені й належить оселитися. До нашої Країни сяк-таків…
– У Країні сяк-таків?.. – наморщила чоло Аля. – Це та країна, що межує з Недоладією?! – вигукнула вона.
Недоладько, її недавній приятель, розповідав про цю країну. Аля пам’ятала, що вона дика й пустельна, і що на мандрівників там чигає безліч небезпек.
– Саме так! – гордо заявив сяк-так. – Доводжу до вашого відома, що це моя батьківщина! І саме туди відправлено Сашкового інструктора-конструктора, а замість нього звідти прибув я!
– І тепер ти завжди тут житимеш?
– О, ні! Як тільки Сашко звикне робити все сяк-так, я повернуся до своєї країни. Аж доки знов виникне потреба замінити якийсь ваш талант! Кво-кво-кво! – якось по-жаб’ячому засміявся сяк-так, притримуючи себе за боки. – Приходжу до висновку, що ви вражені! Еге ж! Наша королева – хай живе її премудрість! – вона – геніальна! – і сяк-так вдоволено погладив себе по черевцю.
– Все дуже просто! З одного боку, наша королева взяла два слова – «сяк» і «так», і відповідно їх зачарувала. З іншого боку – щойно у вас тут їх хтось вимовить, його талант негайно опиняється в нашій країні! А один з нас – хто там на черзі – у вас! Доводжу до вашого відома, що згідно з планом скоро всі ваші таланти опиняться в моїй країні!
– І що ж тоді буде?
– О, тоді ми підемо на вас війною! І завоюємо вас! Адже ви все будете робити сяк-так, отже, відповідно, дозвольте вас запевнити, і захищатися будете сяк-так! І тоді наша королева легко вас переможе!
– А для чого їй нас перемагати?
– Щоб забрати у вас папір!
– Який папір?
– Звичайний, той, що на ньому пишуть! Чистий, біленький, гладенький, дорогенький папір, дозвольте довести до вашого відома!
– Папір?! – вражено перепитала Аля. – І заради паперу ваша Сяк-Такева піде на нас війною?!
– Та що ви розумієте?! – верескнув сяк-так. – Папір – це найдорожче!
Звідки б Сяк-Такева знала про все в своєму королівстві, якби не читала донесення ябед?! О, папір! – сяк-так аж заплющив очі. – Маєш папір – пишеш ябеди, отримуєш нагороди. Не маєш – на тебе пишуть і…
Та далі Аля не слухала… Вона схопила сяк-така лівою рукою, а правою смикнула язичок «блискавки». Мить – і стосик паперів опинився в неї в руках.
Порожній сяк-так заверещав як несамовитий, впав на спину і почав дриґати ногами.
– Віддай! Віддай мої документи! Без них я ніхто! Без них я загинув! – верещав він і барабанив п’ятами по альбому.
– Ану замовкни! – цитьнула Аля. – Замовкни і слухай! Ваша королева хоче забрати всі наші таланти? А дзуськи! Люди ніколи не допустять цього!
– Не допустять? – підвівся сяк-так. – Та вони ж і самі по-свинськи поводяться зі своїми талантами! Вони їх розбазарюють, продають, топчуть, розмінюють і, нарешті, закопують у землю! Вони з ними поводяться сяк-так! От і мають, відповідно, замість таланту – по сяк-таку!
Лише тепер Аля зрозуміла, яке лихо загрожує і їй, і мамі, і татусеві, і бабусі, і всім-усім людям!