– Що робити, що робити, Сашко? – в розпачі притисла Аля долоні до щік.
– Треба про все розповісти, попередити…
– Кому? Кого? – розгублено спитав Сашко.
Та Аля вже гарячково одягалася.
– Швидше, швидше! – скомандувала вона Сашкові. – А ти залазь сюди! – дівчинка наставила сяк-такові рукавичку.
Той слухняно заліз і завовтузився там, вмощуючись.
– Що ти збираєшся робити? – спитав Сашко, надягаючи шапку.
– Я хочу піти до голови сільради – Дирмидонта Пирмидонтовича – і все йому розповісти! Він повинен щось придумати!
– Що-що? – презирливо скривився Сашко. – Оцей Дир-Пир?! Та ти хіба не знаєш, що він ще ніколи нікому не допоміг? Он Вірка-бібліотекарка котрий рік ходить до нього, бо в неї в бібліотеці холодно, як на Північному Полюсі. Скоро вже й моржі заведуться, бо ще й з батареї тече. І що з того?
– А що?
– А нічого! Бо Дир-Пир щоразу обіцяє їй і обіцяє… Те-се, тир-пир, а Вірка, світла душа, як мій дідусь каже, знову йому вірить…
– Та ти подумай, що ти кажеш! – обурилася Аля. – То якісь там батареї, а тут ідеться про всі наші таланти! Це що – жарти?!
– Ет, йому все одно – батареї чи таланти! – буркнув Сашко, та все ж пішов за Алькою.
За п’ять хвилин вони добігли до сільради.
Дирмидонт Пирмидонтович, здоровенний товстий чолов’яга з густими чорними вусами, що нагадували щітку для одягу, саме збирався додому.
Побачивши захеканих дітей, він зрозумів, що в них невідкладна справа, і одразу ж замахав руками й закричав:
– Все, все! На сьогодні прийом закінчено! Приходьте наступного понеділка!
– Ми не можемо… наступного понеділка… – ледве вимовила захекана Аля. – Ви мусите нам допомогти!
– Я нічого не мушу! Нікому – нічого! Бо в мене скінчився робочий день! – обходячи дітей, що заступали йому дорогу, примовляв голова.
Спостерігши, що той ось-ось вислизне з кімнати, Аля в розпачі вигукнула:
– Дирмидонте Пирмидонтовичу! Станеться нещастя, якщо ви нам не допоможете! Величезне нещастя!
Ці слова нарешті спинили голову, що вже було схопився за клямку дверей:
– Яке нещастя? Яке нещастя? – його вуса настовбурчилися.
Дирмидонт Пирмидонтович страшенно боявся усяких несподіванок, неприємностей, незручностей, а тим паче нещасть і надзвичайних подій.
Він лягав і вставав, примовляючи: «Господи, тільки б нічого не сталося», бо Дирмидонт Пирмидонтович так звик перекладати свої обов’язки на інших, що й відповідальність за свою сільраду переклав на Господа, який уявлявся йому схожим на начальника Івасюка з райвиконкому.
Почувши слово «нещастя», голова враз уявив собі довжелезний кабінет, в одному кінці якого стоїть він, Дирмидонт Пирмидонтович, а в протилежному сидить сам Івасюк.
Ось начальник Івасюк повільно підводиться і каже йому, голові сільради:
– Щоб із завтрашнього дня в сільраді і духу вашого не було, шановний Дирмидонте Пирмидонтовичу! А замість вас тепер головуватиме конюх дядько Микола!..
– Га? Яке нещастя? – перепитав голова майже пошепки.
– Таке, що на нас напали сяк-таки! Вони забирають наші таланти! Ось у Сашка забрали інструктора-конструктора, і він зовсім розучився конструювати! – і Аля, загикуючись від хвилювання, розповіла голові про сяк-таків.
Дирмидонт Пирмидонтович слухав, спочатку роззявивши рота. Але поступово його обличчя червоніло все дужче й дужче, і під кінець Алиної розповіді вже нагадувало буряковий квас.
Дирмидонт Пирмидонтович розлютився, бо зрозумів, що зустріч з паном начальником Івасюком йому поки що не загрожує.
– Ви що?! – нарешті гаркнув він. – Насміхатися з мене?! Ану, мар-р-рш по домівках! Бо зараз розведу за вуха! Ич, шибеники, що вигадали: казки розповідати!
Він широко розчахнув двері і ступив до дітей, щоб за коміри вивести їх із сільради…
І тут сталося несподіване!
Сяк-так, що доти тихо сидів у рукавичці, яку Аля поклала на стіл, вискочив з неї і заплигав на краєчку столу:
– Так їм і треба, Дир-Пир! Ура! Твій Пекар давно живе в нас, у Країні сяк-таків! Ох і паляниці він випікає! Ще й постійно собі підспівує:
- Не жартую – хліб печу!
- Як захочете – навчу
- і місити, і ліпити,
- і в гарячу піч садити,
- і качати, і виймати,
- і до столу подавати!
Дирмидонт Пирмидонтович раптом охнув, затулив вуха руками і щодуху вибіг із сільради.