Сашка наче голкою штрикнуло в серце. Перед очима постало сумне обличчя Конструктора, коли той озвався до нього з фотокартки. Господи, скільки нещасть через два таких малесеньких слівця!
– То що ж виходить? – Сашко ледве ворухнув раптово пересохлими губами. – Що через мене загинула людина? І що я тепер усе своє життя житиму без таланту?!
Він мав такий нещасний вигляд, що всім стало його дуже шкода. Сякусь із Такусем забігали по класній кімнаті, напружено щось обмірковуючи.
– Придумав! – раптом вигукнув Такусь. – Придумав! Придумав!
Обличчя його сяяло. Він сів за вчительський стіл, узяв ручку, папір і урочисто прорік:
– Ми напишемо Сашкові велику-превелику довідку і поставимо на ній усі-всі печатки нашого королівства!
– Яку довідку? Про що довідку? – здивувалися всі.
– Довідку, що в Сашка є талант!
Вражена Аля раптом уявила, як замість моделі літака Сашко приносить на конкурс довідку, що він має талант конструктора.
– Але це ж брехня! – обурилася дівчинка.
– Ну то й що? – недбало знизав плечима Такусь. – Яка тобі різниця? Головне, що є документ! Хтось скаже, що ти нездара, а ти йому бац! – довідку! Ось на, знай наших!
– Та навіщо мені твій брехливий папірець! – Сашко аж почервонів від образи. – А коли хлопці попросять мене літака скласти – я їм що, твою довідку покажу?
– Ні, Такусю, – сумно мовила Аля. – Є речі, які папірцем не заміниш, хай на ньому буде хоч сто печаток!
Двері до кімнати тихо прочинилися і в них просунулася білява голова з подарованим бантиком на маківці. Але на цей раз граф О’Ман не усміхався. Насупивши брови, він сказав:
– Як ви посміли сумніватися в силі довідки! Ось гляньте на мене – якби в мене не було довідки, що я поет, ніхто про це б і не знав! А так – усі знають і поважають! Маєте щастя, що я пишу нову поему і не можу відірватися, щоб написати на вас ябеду! Але я зараз же покличу якогось сяк-така!
Двері знову зачинилися.
– Тікаймо, швидше! – сказав Сякусь.
Вони вислизнули з класу і звернули в коридор.
– Куди ж тепер? – розгублено мовив Сашко.
– Щось придумаємо! – підбадьорила його й себе Аля.
– Здається, я вже знаю! – раптом сказав Сякусь.
– Ти-и? – недовірливо протяг Такусь.
– Я, а що? – наїжачився Сякусь.
– Мабуть, якусь дурницю!
– Та вже ж не таку, як ти!
– Напевно, ще гіршу!
– А от і не гіршу!
– Тоді ще кращу!
– Зараз як дам!
– Як вам не соромно! – втрутилася Аля. – Нас кожної миті можуть схопити байдики, а ви…
Брати знічено замовкли.
– Це раз. А по-друге, – продовжувала виховувати братів Аля, – Такуся ми вислухали, тож нехай тепер Сякусь скаже, що придумав.
– Треба пробратися до Кар’єру і розшукати там Конструктора! Якщо він ще живий, звичайно.
– Ура! Я згоден! – вигукнув Сашко. – Куди йти?
– Не квапся! – зупинив його Сякусь. – Це не так просто, як тобі здається. Ніхто не знає, де він знаходиться!