Р0зділ дев’ятий, в якому нові друзі ледь не посварилися

Але сміявся Сашко недовго. Сміх застряг йому в горлі, коли його погляд упав на Якоська.

Зелений колір нового знайомого змінився на яскраво-червоний. Якосько так надувся, що став ще круглішим, ніж був. Від того його очі вилізли мало не на лоба.

– Це… це… це… брудний наклеп! – тоненьким від образи голоском вигукнув червоний Якосько. – Я… я… ніколи ні в які валізи не залазив! І ніхто з нас не залазив!

– Та це ж просто така дражнилка! – спробував заспокоїти Якоська Сашко. – Ось і на мене є дражнилка… мм… як її… – спробував він пригадати якусь дражнилку про Сашків. Та, як на зло, на думку не спадало нічого.

І тут несподівано йому на допомогу прийшов папуга Фері. Він загукав з дерева, на якому сидів:

  • Саша-каша-муррркота,
  • замість миші з’їв кота!

– О! – з полегкістю зітхнув Сашко. – От бачиш!

– Все одно! – тупнув ногою Якосько. – Прошу тут не вдаватися до жодних військових прийомів! Бо хтось може подумати, що ви – ворожі розвідники! Ось так!

Тут він замовк і підозріло глянув на Сашка. Потім глянув на його наплічник і повагом спитав:

– А може ви й справді ворожі розвідники? Та? Ану коліться, хто ви і звідки?! І навіщо вам до країни Недоладії?

Сашко подумки вилаяв себе за необережність і легковажність. Але що вже поробиш? Довелося розповідати про себе двом дивним істотам: Якоську та Абияку.

Дивні істоти слухали дуже уважно, хоч було видно, що вірять вони Сашкові не до кінця.

Але коли Сашко дійшов до листа, якого загубив невідомо хто, а надто, коли згадав про Алю, Переможницю Злого Карлика Недочеревика, недовіра на обличчі Якоська змінилася здивуванням.

– Як-як ти сказав? – перебив він Сашка. – Переможниця Злого Карлика Недочеревика, дівчинка Аля?

– Так! – кивнув Сашко.

– Ти хочеш сказати, – вкрадливо мовив Якосько, – що знайомий з самою Переможницею Злого Карлика Недочеревика?

– Звісно! – знову кивнув Сашко. – І ви теж з нею знайомі, – він відступив на крок і показав рукою на Алю. – Ось вона перед вами власною персоною!

– Невже це правда? – все ще не вірив Якосько.

– Так, це я! – підтвердила Аля. – А щоб ви повірили, можу розповісти про Сякуся й Такуся з Країни сяк-таків… Або про свого друга – Недоладька з країни Недоладії. До речі, ми дуже поспішаємо. Адже хтось же написав нам того листа, в якому просить допомоги!

Нарешті Якосько повірив, що перед ним дівчинка Аля – знаменита мандрівниця і Переможниця Злого Карлика Недочеревика.

Але те, що він зробив потому, змусило Алю аж підскочити.

Якосько впав на землю і гукнув:

– Швидко! Сигнал на збирання!

Абияк тут-таки стрибнув на спину Якоськові і почав якось дивно по ньому стрибати то на обох ногах, то по черзі на лівій і на правій.

І Аля з Сашком почули дивний мотив, що його від того стрибання висвистував Якоськів пищик. Мотив був схожий на сигнал підйому в пластунському таборі:

  • Вставай! Вставай!
  • І ліжко застеляй!

Папуга Фері позбувся свого поважного вигляду, бо з несподіванки звалився з колоди, тільки лапи блимнули в повітрі. Проте він швидко оговтався, скочив на колоду і загукав, перестрибуючи з лівої лапи на праву, а з правої на ліву:

– Дикі танці! Гей! Гей! Дикі танці! Гей!