Так, це справді була Недопопелюшка!
Разом з Недоладьком, Недоштаньком, Недорушничком та Мережаною Недошкарпеткою вона спостерігала, як байдики кинули до їхньої в’язниці нових в’язнів.
Це були кумедні створіння з сусідніх країн – країни Якоськів та країни Абияків. Один з них скидався на пупсика, тільки зеленого кольору. Другий був іграшковим мобільним телефончиком.
– Сідайте отут, на солому! Тут не так холодно! – приязно сказала новим товаришам по нещастю Недопопелюшка.
І несподівано почула, як телефончик вигукнув напрочуд знайомим голосом:
– Ой! Це ж Недопопелюшка!
Вражено дивилася Недопопелюшка на телефончик. А потім спитала:
– А звідки ти знаєш, як мене звати?
Те, що вона почула, змусило дівчину скочити на рівні ноги. Телефончик тим самим голосом вигукнув:
– Це я! Аля! Я тут, у вашій країні! Ми вас обов’язково визволимо!
Почувши Алин голос, до Абияка підбігли і Недоладько з друзями. Вони не вірили своїм вухам! Переможниця Злого Карлика Недочеревика уже в їхній країні! Вона їх обов’язково врятує!
На радощах Недоладько з Недоштаньком обнялися. А Аля повела далі:
– Абияк усе вам розповість! А ми придумаємо, як вас витягти із в’язниці!
У Абияка всередині щось клацнуло. Він сказав уже своїм голосом:
– Кінець зв’язку!
А потім усі тихенько повсідалися на соломі в найдальшому кутку в’язниці. Вони боялися, щоб їх не підслухали двоє байдиків, що стерегли в’язнів з кийками на плечах.
Абияк з Якоськом пошепки розповіли Недопопелюшці, Недоладьку, Недоштаньку, Недорушничкові та Мережаній Недошкарпетці усе-все.
Поки в підземеллі королівського замку давні друзі слухали новини, Аля з Сашком та Недосайтом вирішували, що робити далі.
– Я гадаю, – сказала Аля, – нам потрібно пробратися до будинку Недочеревика. Тільки там ми зможемо дізнатися, що задумав цей підступний карлик. Тільки там ми зможемо розкрити його таємниці!
– Але ж як це зробити? – підняв брови Недосайт. – Адже ніхто не може пробратися до зачарованого будиночка Недочеревика!
– Гм-м, – опустила очі Аля, – колись мені це вдалося! Можливо, вдасться й цього разу! Якщо, звісно, карлик не вигадав якихось нових охоронних засобів! Ти знаєш, де знаходиться будинок Недочеревика? Бо тут усе так змінилося…
– Ха, та про це знає кожен недоладянин! – сказав Недосайт. – Раніше там був пустир… Але його прибрали і на тому місті розбили чудовий парк. Правда, будинку Недочеревика не чіпали. Так він там і стоїть – без вікон і дверей посеред парку!
– Ну, то гайда до нього! Веди нас, друже! – рішуче сказала дівчинка.
Друзі спустилися з пагорба і рушили звивистими вуличками Недограду. Аля вражено роздивлялася довкола.
Куди й поділися недобудовані, перекошені і вкриті парасольками будинки! Обабіч брукованих вуличок стояли ошатні і затишні будиночки. Кожен з них був особливим, не схожим на інші. Кожен був збудований з любов’ю – це було видно одразу. Будиночки наче всміхалися перехожим своїми добрими обличчями.
«Ой, як гарно попрацювали недоладяни! – думала Аля. – Одразу видно, як вони люблять свою країну! І як їм хочеться, щоб вона подобалася усім, хто до неї приїздить!»
Аля звернула увагу, що вулицями Недограду майже не ходять обіцянки-цяцянки. Видно, їх тут дуже мало! Вони всі живуть у новій столиці Недоладії – Місті Обіцянок.
Тим часом мандрівники дійшли до парку. У ньому й справді було гарно. Зелена висока трава, доріжки, посипані жовтим піском, розкішні дерева…
А ось і будиночок Недочеревика. Він стояв, оточений густими кущами бузини. З густого зеленого листя виднівся лише його дах, критий червоною черепицею. Сашко з Недосайтом кинули наплічники на траву і сховалися за деревами.
Аля підійшла ближче до будиночка. Він був точнісінько таким, яким Аля його запам’ятала.
Дівчинка повернулася до друзів і сказала:
– Чекайте мене тут!
– Алько, я піду з тобою! – вигукнув Сашко.
Аля навіть усміхнулася. Вона згадала, як такі самісінькі слова минулого разу казав їй Недоладько.
– Ні, Сашко! Я піду сама! Якщо не повернуся до вечора – йдіть до в’язниці і постарайтеся якось визволити наших друзів!
– Алько! – схвильовано вигукнув Сашко. – Я тебе саму не відпущу!
– Тільки стрррахування гарррантує ваше життя! – теж схвильовано вигукнув Фері.
– Та не хвилюйтесь ви! – сказала Аля. – Я впевнена, що все буде добре!
Вона підійшла до будиночка карлика Недочеревика, заплющила очі і провела пальцем по червоній цегляній стіні.
На тому місці з’явилися залізні дверцята. Аля глибоко вдихнула, натиснула клямку, прочинила дверцята і ступила досередини…