У жодному разі не можна недооцінювати спілкування в сім’ї дорослих і дітей. Від характеру стосунків дитини з оточенням багато в чому залежить, які саме особові якості сформуються в неї. Вони можуть бути приязними, довірливими, зацікавленими, байдужими, спокійними, неспокійними і т. д. Саме дорослий стає першим співрозмовником дитини і від того, як спілкуватиметься дорослий багато в чому залежатиме як розвиватиметься дитина. Якщо дорослий, виконуючи свої обов’язки по догляду за дитиною, робить це “сухо”, обмежуючись кількома словами, то дитина не зможе повністю задовольнити свою потребу в спілкуванні. Дитина, яка ставить питання і не отримує на них відповіді, яка прагне пізнати світ навколо, але не знаходить підтримки і допомоги втрачає інтерес до знань і такій дитини надалі дуже важко вчитися в школі. Дорослий повинен допомагати формуванню всіх видів спілкування, тим самим допомагаючи формуванню особистості дитини.
Спілкуючись, дорослий повинен говорити увесь час правду, оскільки дитина все запам’ятовує і в майбутньому “нестикування” інформації може сильно підірвати довіру дитини до дорослих, що з часом може призвести до ситуації, коли дитина ставитиме під сумніви всі слова сказані дорослими.
Моральні якості дітей багато в чому залежать від того, які стосунки складаються в сім’ї, як ставляться батьки до своїх дітей і один до одного.
Не слухається, упирається, капризує, а іноді грубить – чому? Чи не тому, що ми із самого початку узяли неправильний тон по відношенню до дитини? Безтактовне слово, грубий окрик – погані методи виховання. В одному випадку дитина звикає не реагувати на них, і тоді не можна розраховувати на свідому слухняність, в іншому – окрики викликають грубість у відповідь, внутрішній опір вашим вказівкам. Батьки іноді бувають несправедливими до своїх дітей і не помічають цього. Як образливо буває дитині, коли вона чує від вас несправедливе зауваження, кепкування, стикається з нерозумінням її інтересів! Зверніть увагу на те, як ви розмовляєте з дітьми. Адже не раз буває так, що спроба дитини зав’язати з батьками розмову кінчається тим, що дорослі відмахуються від дітей, посилаючись на те, що їм ніколи.
Деякі батьки не вважають за потрібне вислухати дитину, переривають її якимсь зауваженням.
– Тато, мене сьогодні Ніна Петрівна похвалила: я вивчила вірш швидше за всіх! Хочеш, розповім?
– Краще розкажи мені про свою поведінку, що ти натворила учора? – строго запитує батько.
Дівчинка звертається до матері:
– Мамо, хочеш, розповім вірша? Це про ялиночку.
– Мені не до ялиночок зараз, – обриває матір.
Якщо дитина постійно натрапляє на байдужість дорослих, то потреба поділитися з ними поступово зникає. І хтозна, чи не стануть незабаром батьки шкодувати про те, що діти стають замкнутими?
Дитина бачить, чи уважні ви в сім’ї один до одного, чи щирі ви в стосунках з ближніми, чи знайомі з друзями, як розмовляєте з оточенням, чи дбайливі. Від того, які уроки спілкування отримують діти в сім’ї, багато в чому залежатиме і їхнє ставлення до людей.
Пошана і справедлива вимогливість – от що може знайти правильний тон, підхід до дитини. Дитина потребує щоденної уваги батьків. Час спілкування з дітьми потрібно використовувати не для нотацій, а для дружньої бесіди, для спільної прогулянки або цікавої екскурсії, походу.
Дитина – це найбільш ранима людина, яка шукає і страждає в процесі свого становлення, і найчастіше надана сама собі. Але вона потребує плеча друга – батька чи матері.
Найголовніше – це не дивитися на дитину як на свою живу власність, з якою що хочеш, то і можеш робити, не дивитися на дитину як на раба, як на тягар або на іграшку. Потрібно навчитися дивитися на дитину як на людину, нехай ще слабку, яка потребує допомоги, захисту.
Життя кожної нормальної людини пронизане контактами з іншими людьми. Потреба в спілкуванні – одна з найважливіших людських потреб. Найважчі переживання людини пов’язані зі самотністю, знедоленістю, незрозумілістю іншими людьми. Найбільш радісні і світлі почуття людина переживає в розумінні іншими, любові, дружбі. Усе це народжує близькість і прив’язаність до інших людей. Тільки в спілкуванні і в стосунках з іншими людьми людина може зрозуміти і відчути саму себе, знайти своє місце у світі. Спілкування – це завжди взаємна, обопільна активність, що припускає зустрічну спрямованість партнерів.
Дорослим іноді здається, що психічний розвиток дитини відбувається як би сам собою, але це не так. Дорослі є не лише умовою для створення дітям нормального життя, але джерелом, двигуном психічного розвитку.
Численні психологічні дослідження свідчать, що спілкування дитини з дорослими є головною і вирішальною умовою становлення всіх психічних здібностей і якостей дитини.
Вероніка Маркіна, учитель початкових класів