Фікса увірвався до кабінету капітана Миколайчика без попередження. Він був діловою людиною і ніколи не марнував час на всілякі церемонії.
А оскільки пан капітан якраз підрівнював пилочкою нігті, то йому стало страшенно незручно.
– Агенте 008, що ви собі дозволяєте? – почервонів він.
– Пане капітане, справа надзвичайної ваги, – Фіксі знову запаморочилося в голові, і він схопився за стіл.
– Я бачу, з вами не все гаразд, – Миколайчик вказав рукою на стілець.
– Пане капітане, на вашого найкращого агента вчинено замах, – Фікса з полегшенням сів і обтер спітніле чоло хустинкою. – У четвер, коли я вже все дослідив і збирався покидати зону спостереження, мене підло заманили в пастку і вчинили розправу.
Капітан з цікавістю почав слухати: аби обхитрувати Фіксу, треба бути вельми кмітливим.
– І скільки їх було? – запитав він, дістаючи із шафи надпочату коробку цукерок.
– Двоє. Але один із них… Один із них… – від хвилювання агентові аж сперло дух.
– То хто був один із них? – капітан Миколайчик підсунув цукерки до Фікси. – Підсолодіться, голубчику!
Той кинув у рот відразу кілька трюфелів і почав шалено жувати.
– Один іж них – чемпіон Решпубліки ж бокшу, – прошамотів він набитим ротом. – Себто жі штанги.
– Ви хочете сказати, що це той молодик, який переміг нашого Магдебуру? – пещена рука капітана теж потяглася за цукеркою.
– Так, пане капітане, саме це я й хочу сказати, – обличчя агента розцвіло в посмішці.
– А що з вашими зубами? – раптом запитав Миколайчик.
– Не зрозумів, – стривожився Фікса.
– Гляньте, – Миколайчик подав йому маленьке кругле люстерко, яке завжди носив у кишені.
– О, діво Маріє! – заволав на весь кабінет Фікса. У низці його рівних білих зубів тепер зяяли дві чорні дірки. – Він вибив мені два зуби! – заламував руки агент. – Як я тепер прийду до мами в гості? Вона мене приб’є!
Капітан Миколайчик дістав із шафи надпочату пляшку коньяку.
– Заспокойтеся, Фіксо, – заходився наливати він у крихітні чарочки. – Ми представимо вас до урядової нагороди. Але спочатку розкажіть, що ви рознюхали.
– Отже, так – агент 008 знову став втіленням професійності із перекошеним від розумового зусилля обличчям. – Доповідаю: на вокзалі діє злочинне угруповання, яке займається контрабандою в особливо великих розмірах. Крадуть цілими ешелонами. Ниточки, – тут Фікса підняв палець. – тягнуться аж догори.
– І дуже догори? – капітан Миколайчик показав очима на стелю.
– Еге ж, – тихо видавив із себе Фікса.
Капітан Миколайчик розмірковував.
Якщо ниточки контрабанди ведуть так угору, то невідомо, куди вони заведуть.
А неприємностей не хотів ніхто, у тому числі й пан капітан, що вирізнявся вишуканістю і тактом. Може, зупинитися на нижчому рівні?
– А хто в банді оцей чемпіон? – задумано мовив він.
– Він очолює бойовиків, – з готовністю доповів Фікса.
– І багато в них бійців? – Миколайчик продовжував про щось розмірковувати.
– Багато, – Фікса нагнувся до капітана. – Ви просили довідатися про такого собі доктора Брякуса. Так-от, цей тип є їхнім шефом. Діють під прикриттям домашнього спортивного клубу. Вдома в Брякуса – штаб-квартира і навчальний центр штурмовиків. Не здивуюся, якщо там виявиться і склад зброї. Мій ніс ще мене ніколи не підводив. Діяти треба негайно!
– Ну, це нам вирішувати, коли діяти, – з притиском зауважив Миколайчик. Була п’ятниця, а пан капітан вельми не любив розпочинати щось перед вихідними. Суботня гра в кеглі – це святе.
– Почнемо операцію з понеділка, – прийняв він рішення, беручи чарку. – Обмежимось поки що бойовиками. За ваше здоров’я, голубчику!