Генерал Хрунь з пишними вусами і бакенбардами був не в дусі.
– Що це таке! – верещав він на капітана Миколайчика, махаючи перед його носом «Столичними новинами». – Поліція заарештувала чемпіона, бо він переміг Магдебуру, – генерал розстебнув комір, обшитий золотими позументами. Останнім часом він погладшав і почав задихатися в тісному мундирі від спеки. – Ви розумієте, чим пахнуть такі статті?!
Капітан Миколайчик багатозначно мовчав. Він, певна річ, розумів. А тому уважно вивчав візерунок килимка під ногами.
Генерал важко сів за свій велетенський письмовий стіл у шкіряне рипуче крісло.
– Доповідайте, капітане, – нарешті заспокоївся він і нетерпляче затарабанив пальцями по столу.
– Знайшовся щоденник доктора Брякуса, в якому він пише про погрози на свою адресу, – монотонно розповідав Миколайчик. – Погрози йшли від його конкурентів.
– А що там про цього Силу? – генерал здвигнув плечем із блискучим погоном, наче хотів відігнати обридливу муху.
– Найприхильніші оцінки, – зітхнув капітан. – І взагалі доктор Брякус вважав, що Іван Сила – це його головний шанс у житті.
– То, виходить, він тут ні до чого? – генерал Хрунь знову насупився.
– Ні до чого, – повторив Миколайчик.
– А що там з конкурентами? – генерал покрутив булькатими очима.
– У неділю вранці перед виїздом біля автомобіля Брякуса бачили Магдебуру з двома типами, – зовсім тихо проказав капітан.
– Що?! – генерал зірвався на ноги. – Ви забуваєтеся, капітане! Хто автор цієї злощасної справи?! – від обурення в нього аж засіпалися жовна.
– Агент Фікса, – капітан із полегшенням перевів стрілки на іншого.
– Негайно у відставку! – генерал був безжалісним. – Справу закрити. Цього задрипаного чемпіона випустити.
– Фікса – один із наших найкращих агентів, – капітан спробував якось урятувати підлеглого.
– Тоді обмежтеся доганою, – генерал уже заспокоювався. – А звідки нам упав на голову цей Сила?
– Звичайний верховинець. Вантажить на вокзалі, – виструнчився Миколайчик.
– І отаке нещастя перемогло Магдебуру, побий його грім! Ці селюки тільки й знають, що мріяти про славу. Справу не закривайте. Просто її затягніть, – очі генерала блиснули хитрою посмішкою. – Силу випустіть на волю тільки під солідну заставу. Побачимо, кому він знадобиться.
Хрунь розвернувся до капітана спиною і почав щось роздивлятися у вікні, даючи знати, що розмову закінчено.
Миколайчик уклонився, клацнув підборами і нечутно вийшов з кабінету.