Фікса сидів у задньому ряду шапіто майже під самим прожектором. Він насунув собі на очі капелюха і підняв комір, щоб його не впізнали.
Агент дивився на того, хто зіпсував йому кар’єру. А можливо, й життя. Адже догана ніколи не вивітриться з його пам’яті. Догана! І кому? Йому, агентові 008, найкращому нишпорці таємної поліції столиці! Фікса важко зітхнув.
Іван Сила прислуговував повітряним гімнастам під час їхнього виступу, притримуючи шовкову драбину та підстраховуючи їх знизу. Він був у чорній, розшитій золотом, шкіряній жакетці, накинутій на могутні голі груди. «От на що годиться цей вантажник! Тримати шнурки й тягати тюки та діжки. Тьху!».
З усіх циркачів агентові припав до вподоби лише карлик. «Він так само нещасний, як і я, – думав Фікса. – Всі його скубуть. Навіть дурна мавпа. Треба з ним ближче познайомитись», – вирішив він і став чекати завершення виступів.
Піня з недовірою поставився до похмурого типа зі щурячими вусами й насунутим на очі котелком.
– Чого вам треба? – буркнув він, підозріливо озираючи гостя.
– Хочу випити з вами пива, шановний, – блиснув у пітьмі двома золотими зубами Фікса (так-так, недавні дірки заповнилися найдорожчим металом).
Дармове пиво карлику завжди подобалося, але з якої речі цей незнайомець такий щедрий?
– Чому саме зі мною? – зморщив м’ясистого носа Піня. У нього були непропорційно великі риси обличчя, що надавало йому грубого, якогось первісно-дикунського виразу.
– Мене цікавить Іван Сила, – шепнув Фікса.
– Гаразд, – карлика охопила така цікавість, що в нього аж пересохло в горлі. – Я зараз переодягнуся. Чекайте мене за рогом у кав’ярні «Рум’яне порося».
У корчмі була гамірно й накурено. За дерев’яними столами сидів різношерстий люд і кожен про щось жваво базікав. Фікса з карликом їли смажені курячі крильця і запивали темним пивом.
– Проти цього типа, який себе хвалькувато називає Силою, порушено карну справу, – масними руками схопився за кухоль Фікса. – Він звинувачується у вбивстві.
Очі Піні округлилися від здивування.
– А чому ви його не заарештуєте?
– Нам бракує доказів, – агент зробив великий ковток. – Це ду-у-же хитрий злочинець. Він вправно замітає сліди.
– О-о! – тільки й вимовив карлик, гризучи кістку.
– Тому в мене до вас, мій дорогий друже, важливе доручення, – Фікса обійняв карлика за плече, заодно витираючи долоню об його камізельку. – Ви будете нашими очима й вухами.
Піня розгубився. З одного боку, зв’язки з поліцією ніколи не зайві. Хтозна, що нас чекає попереду. А з другого боку, йому стало лячно.
Агент розцінив мовчанку горбуна по-своєму.
– Тримаєте паузу, як кажуть артисти погорілого театру? Хе-хе! Не тривожтесь! Ясна річ, що ви працюватимете не задурно. Дуже не задурно.
Він поплескав себе по кишені.
Піня засяяв посмішкою. Це міняло справу.
– Тут мій телефон, – простяг Фікса свою візитку. – На випадок чого негайно дзвоніть.
– О’кей, шефе, – показав карлик криві зуби.
Раптом хтось за сусіднім столом промовив «Іван Сила». Обидва змовники нашорошили вуха.
– Ну, ти бачив, як він виносив на собі цілий цирк? – гаряче промовляв розчервонілий товстун з кухлем у руці. – Та ще й в одному возі!
– Так, йому справді пасує прізвисько Сила, – на знак згоди кивала довготелеса пані з маленькими, як намистинки, губами.
– Панове! – раптом піднявся над столом юнак в окулярах з довгим розкуйовдженим волоссям. – Пропоную випити за Івана Силу, чемпіона Республіки із шапіто «Бухенбах»!
А оскільки більшість відвідувачів корчми вже встигла побачити виступи цирку, що розкинув своє шатро неподалік, то «Рум’яне порося» вибухнуло одностайним: «За Силу!». Фікса з карликом невдоволено пригубили пиво і відразу ж потяглися до виходу.