На ранок усе місто було обклеєне афішами: «Грандіозний бій двох ведмедів». Виявляється, не тільки Іван Сила мав таке прізвисько, а й гордість Баварії – сам Бієр-Мієр, який ще ніколи не зазнавав поразки. Уже до обіду дістати квиток у цирк «Бухенбах» було неможливо.
Повболівати за свого прийшло поважне панство на чолі з бургомістром. Адже Бієр-Мієром пишалася вся Німеччина.
Іван півдня тренувався, згадуючи науку доктора Брякуса, який навчив його різних видів боротьби. Іван не надто й хвилювався, адже попри свою силу, ніколи себе борцем не вважав. Тому програти німецькому силачеві не було для нього образливо.
Він більше хвилювався за Мілку і вчорашню розмову з мадам Бухенбах. Проте директриса навіть не подала виду, що між ними увечері сталося якесь непорозуміння. Від шампанського їй боліла голова. Та й зрештою для неї понад усе був завжди цирк, а не мимовільні пристрасті.
– Головне – не метушись, – повчав Міха товариша. Він увійшов у роль тренера, і це неабияк тішило його самолюбство. – Будь уважний і чекай, поки цей драний Бієр-Мієр не зробить фатальну помилку – він діловито сплюнув. – І не хвилюйся, старий. Не таких ламали, як цей німчура!
* *
Бієр-Мієр був вищий, зате Сила був ширший у плечах. Під бравурний марш німець ходив по арені в червоних променях прожектора і зображав ведмедя, час від часу піднімаючи руки, наче лапи, і рикаючи в зал. На його чорному трико теж було зображено роззявлену криваву пащу клишоногого хижака. Публіці це подобалося.
Нарешті затріскотіли барабани і поєдинок розпочався. Увесь цирк «Бухенбах» стояв перед важкими малиновими кулісами, вболіваючи за свого Івана Силу. Найбільше тривожилася Мілка, яка від хвилювання аж стисла кулачки. Мадам Аделія стояла з незмінним келихом шампанського.
Набагато досвідченіший німець переважав Івана у всьому. Він м’яв його, ламав, бгав у своїх ручищах, не даючи ані хвилини передихнути. Навіть підняв на витягнених руках угору. Арбітр бігав довкола борців зі свистком напоготові. Але Силі дико щастило в останній момент вислизати з лапищ баварця. Публіка розчаровано зітхала, посхоплювавшись із місць. Нарешті Бієр-Мієр теж притомився. Він сопів, як паротяг, і по-бичачому нагинав голову. Натомість Іван уперто чекав свого шансу, приберігаючи силу.
І коли світло прожектора поцілило просто в очі Баварському ведмедеві, Сила ринувся в атаку. Він підчепив суперникові ногу і всією масою навалився на нього. Кілька секунд Бієр-Мієр тримався, а тоді ці сплетені, мов удави, клубки м’язів бухнули на землю. Пилюка й тирса знялися стовпом. Іван опинився зверху і мерщій притис обидві суперникові лопатки до килима. Перемога була за ним!
Зала оніміла, а далі загула, закивала головами і стримано зааплодувала. Це були оплески поваги. Іван Сила отримав міжнародне визнання.
Першою вибігла привітати переможця Мілка з букетиком зібраних нею польових квітів. Далі на Івановій шиї повис Міха, який вимагав зробити «слоника» при глядачах. Нарешті третьою залізла просто на голову чемпіона мавпочка Беня і влаштувала на голові справжню оду радості.
Сила потис руку Бієру-Мієру, який намагався гідно триматися на очах стількох шанувальників. Але від Іванової пропозиції разом повечеряти відмовився. Сказав, що в нього ще багато зустрічей і справ, і тут же пішов.
Натомість Іван ще довго перебував у центрі уваги – його фотографували, вітали, просили автографа.
Ця перемога змінила ставлення Сили до боротьби на арені. Він почав тренуватися і навіть взяв кілька професійних уроків. Бо одна справа – гнути залізо, а зовсім інша – перемагати таких силачів, як він сам.