Уже кілька місяців цирк долав цю велетенську країну, що простяглася від одного океану до іншого. Маленькі містечка і гігантські мегаполіси однаково тепло приймали цирк «Бухенбах» та його коштовну перлину – найдужчу людину Старого й Нового світу.
Після зникнення Фікси – єдиного свого спільника – карлик Піня затужив.
Він постійно боявся, що Пандорський про все розповість мадам Бухенбах. Тоді його виженуть з цирку і він знову стане нікому не потрібен.
Він часто нишком плакав, хоча це й не прийнято поміж циркачами, а вечорами підходив до вагончика Івана та Міхи і крізь шибку дивився, що робить його мавпочка.
Одного разу під час виступу карлика, коли Беня знову почала його скубти і глядачі хапалися за черева, на арену вибігла маленька пані в солом’яному капелюшку. Вона почала захищати Піню від мавпочки, але та тільки показувала язика і далі продовжувала дерти карлика за довгі пасма.
– Ох ти плотивнюча малпочка! – розсердилася пані й почала лупцювати Беню своєю сумочкою. Тепер від реготу заходилися сльозами не тільки глядачі, а й артисти.
Після виступу войовнича пані рішуче ступила за куліси.
– Де джентльмен, який постлаждав від цієї твалюки? – звернулася вона до Пандорського.
Пандорський загадково посміхнувся і показав на помаранчевий вагончик Піні.
Через п’ять хвилин карлик вийшов зі своєї домівки в супроводі категоричної пані. Вона сіла за кермо розкішного червоного авто з відкидним верхом, безапеляційно всадовила поруч себе очманілого Піню, завела двигун і рвонула з місця на очах спантеличених циркачів.
– Мене звати Клокі. Мені – тлидцять. І я хочу заміж, – вона не вимовляла літеру «р».
– Клокі, а куди ми їдемо? – насмілився запитати Піня, якому вітер розтріпав кучері.
– Я не Клокі! Я – Клокі! Лозумієш? – маленька міс надула губки. Карлик нічого не зрозумів, тому вирішив за краще мовчати.
Але Крокі, як справжня американка, не могла й хвилини всидіти без діла, тому хутко пересердилася.
– У вас таке галне імя – Піня, – усміхнулася вона своєю щирою посмішкою. – Головне, що там немає літели «л», – зареготала міс.
Авто котилося зеленими просторами прерій.
– Це – наша земля. Гално, плавда? – знову усміхнулася Крокі.
– Гално, – й собі не вимовив літеру «р» Піня.
– Ми їдемо на ланчо мого татуся, – діловито продовжувала міс. – Я хочу, щоб він тебе оцінив. Він – досвідчений чоловік.
Карлик обсмикнув на собі доволі поношеного костюма.
– Не бійся! Ми багаті, – відреагувала на це Крокі. – У мене тлиста биків. Уявляєш?
Карлик спробував уявити таке стадо, але не зміг. Та й узагалі, велика рогата худоба його не приваблювала. Йому подобалися маленькі тваринки. Як-от мавпочка Беня. Карлик важко зітхнув.
– Ти чого? – глянула на нього Крокі. – Чекай, – вона різко загальмувала, так що Піня ледве не вилетів через лобове скло. Далі схопила його двома руками і міцно поцілувала. У карлика аж дух перехопило. Адже він ще ніколи в житті не цілувався.
– Для пелшого лазу – нічого! – задоволено сказала Крокі і завела авто.
Татусь виявився засмаглим ковбоєм у фірмових джинсах, білому капелюсі і в чоботях зі шпорами.
«Як з реклами «Мальборо», – подумав Піня.
– То ви – артист цирку? – запитав татусь Біллі, розливаючи віскі. – Шоумен! Дуже файно!
– А чому таке незвичне ім’я – Крокі? – поцікавився Піня.
– Крокі – це скорочено від «крокодил». Це наш родинний символ, – гордо випнув груди татусь Біллі.
Від почутого Піня мало не подавився біфштексом.
– Отже, молодий чоловіче, перейдемо до справи, – мовив власник ранчо після вечері, простягаючи кубинські сигари. – На жаль, так сталося, що наша єдина дитина народилася дуже маленькою, тому знайти їй пару непросто. Ви Крокі сподобались. Тепер слово за вами, – Біллі запалив сірника об червоний закаблук чобота зі шпорою.
«Ого, – здивувався Піня, – йому б у цирку виступати».
Біллі запитально мовчав.
Крокі почервоніла й опустила очі.
– Мені треба подумати, – знітився карлик.
Адже він уже давно змирився з думкою, що буде до скону самотній, як перст.
– Даю вам місяць, – мовив ковбой, припідняв на прощання капелюха, круто розвернувся і рушив до коня. – На жаль, ще маю об’їжджати ранчо, – долинув через стукіт копит його голос.
Тієї ясної ночі Піня не спав. І, власне, та зоряна ніч усе вирішила.