Скоро Різдво

Уранці сяяло сонце і всі дерева були прикрашені білим снігом. А ще цього дня ми востаннє прийшли до школи перед Різдвом.

Учителька зізналася, що не спала цілу ніч. Мовляв, не могла склепити очей, бо хвилювалась, як ми дістанемося додому по такому снігу.

Оскільки це було якраз напередодні Різдва, вчителька читала нам різдвяне оповідання. Усе здавалося надзвичайним. А вже коли ми збиралися йти додому, сталося диво дивне. Колись учителька замовляла для нас зі Стокгольма збірки казок. Вона дала нам каталог, де була сила-силенна красивих ілюстрацій на обкладинках різноманітних книжок. І ми тоді вибрали книжки, які хотіли купити. Я замовила дві книжки, і Лассе з Буссе – теж по дві. На обкладинках моїх книжок були намальовані вродливі принци і принцеси. І саме цього останнього дня в школі вчителька отримала книжки. Тож вона пройшлася по класу й роздала їх нам. Я ледве дочекалася, поки дістала свої книжки. Однак мама попередила, щоб до Святвечора ми їх не читали.

Перш ніж рушати додому, ми переспівали всі колядки, які знали, і на прощання вчителька побажала нам щасливого Різдва. Я була певна, що так воно й буде.

Ми з Бріттою та Анною забігли до крамниці й накупили червоного, жовтого, зеленого, білого й блакитного блискучого паперу, бо надумалися зробити кошички на ялинку.

А тоді почимчикували додому. Надворі стояла ясна гарна погода.

Тільки-но ми вийшли надвір, Брітта вийняла з портфеля свою книжку. І понюхала її. Ми й собі стали нюхати. Нові книжки так гарно пахнуть, що за запахом можна зрозуміти, які вони цікаві. Потім Брітта почала читати вголос. Її мама теж попереджала, що ці книжки треба приберегти до Святвечора. Але Брітта сказала, що вона прочитає зовсім-зовсім трішечки. Коли вона прочитала шматочок, нам стало так цікаво, що ми попросили її почитати ще трішки. І вона прочитала ще шматочок. А нам усе було мало, бо далі було ще цікавіше.

– Я мушу знати, спадуть із принца чари чи не спадуть, – заявив Лассе.

Брітті довелося прочитати ще шматочок. І вийшло так, що коли ми прийшли до Гамірного, вся книжка була прочитана. Але Брітта сказала, що це нічого не означає, бо вона її читатиме і на Святвечір.

Удома в нас мама та Агда пекли святкову ковбасу, і скрізь панував страшний безлад. Ми з Лассе та Буссе швиденько поїли й вискочили надвір, а там зліпили в саду здоровенний красивий сніговий ліхтар. Брітта, Анна й Улле нам допомагали.

На липі сиділо багато горобців, снігурів і синиць, і мені вони видалися такими голодними, що я гайнула спитати тата, чи можна вже виставити для них різдвяні снопи.

Тато сказав, що можна. І тоді ми побігли до клуні та взяли п’ять вівсяних снопів, прибережених до свята після обмолоту. Ми прилаштували їх у саду на яблуні, а за якусь хвильку-другу туди злетілися пташки та заходилися клювати. Мабуть, вони подумали, що вже Святвечір. Від різдвяних снопів і снігу просто не хотілося відводити очей!

Увечері ми з Бріттою та Анною сиділи в дідуся і клеїли кошички на ялинку. Хлопці також там товклися. Щоправда, спершу їм не хотілося робити ніяких кошичків на ялинку, хоч потім-таки й вони заходилися нам допомагати.

Ми всі гуртом трудилися за дідусевим столом, і в нас вийшло п’ятдесят чотири кошички, які ми поділили порівну – по вісімнадцять кошичків на кожну садибу.

Дідусь пригощав нас яблуками і льодяниками.

Увесь час, поки ми там сиділи, я думала про те, як ми завтра пектимемо перцеве печиво. То була така сама приємна подія, як і Святвечір.

Потім Лассе побіг у сад і запалив у сніговому ліхтарі свічку. Ой як гарно в темряві сяяв сніговий ліхтар! Коли я дивилася на нього з вікна, то весь час подумки співала «Небо і земля, небо і земля нині торжествують». Я ніби й справді бачила, як торжествували небо і земля, коли дивилася на сніговий ліхтар.

– Як шкода, дідусю, що ви не бачите снігового ліхтаря, – сказала Анна. – Може, вам заспівати про це?

Дідусь дуже любив слухати наші колядки. І ми заспівали. Ми заспівали саме ту колядку, про яку я думала, – «Небо і земля, небо і земля…»

– Тобі не здається Різдво веселим святом? – пошепки спитала мене Анна після того, як ми проспівали.

Я відповіла, що здається. Бо мені й справді так здається.

Різдво – найвеселіше з усіх свят. Тоді всім дітям у Гамірному напрочуд весело. Звичайно, нам буває весело не лише на Різдво. І влітку, і взимку, й навесні, й восени.

Ой як нам буває весело!