Скриня Мудреців

Тим зубом, якого Лассе вирвав Улле з рота, той так дорожив, наче він був золотий. Улле носив зуба в коробці з-під сірників у кишені й час від часу витягав його та дивився.

За кілька днів захитався зуб у Буссе. Як звичайно, він легко висмикував його сам. Але тепер Буссе також захотів позбутися зуба уві сні. Тож перш ніж лягати спати, він обв’язав зуба довгою ниткою, другий кінець якої прикріпив до ручки дверей. Коли вранці наступного дня Агда прийшла будити хлопців і відчинила двері, то зуб висмикнувся з рота, і Буссе прокинувся, тож його навіть не довелося будити.

– Он як цікаво виходить із тими зубами, – сказав Буссе наступного дня дорогою до школи.

Він і собі сховав зуба в коробку з-під сірників, і вони з Улле весь час їх порівнювали. Лассе було прикро, що він не має ніякого зуба. І він сказав:

– Цікаво, де я сховав кутнього зуба, якого мені торік вирвав у Великому селі зубний лікар.

Увечері він обнишпорив усі шухляди у своєму комоді та знайшов чимало прегарних речей, які вважав навіки втраченими. В одній коробці з-під цигарок лежали каштани, кілька гільз від мисливської рушниці, тріснутий свисток, п’ять облуплених олов’яних солдатиків, непридатний олівець, поламаний годинник, старий кишеньковий ліхтарик і зуб Лассе. Він також був нікудишній. Напевно, через те його й вирвали. Лассе роздивився свої допотопні речі й сказав, що все полагодить, коли матиме час. Звісно, все, крім зуба. Він поклав його в коробку з-під сірників. Цілий вечір Лассе, Буссе й Улле чванькувато гасали туди-сюди, поторохкуючи своїми коробками, і навіть не захотіли пограти з нами в гилки. Ми з Бріттою й Анною гралися в класа й не звертали на них уваги.

– Мені так набридли ті зуби, що я скоро й свої повипльовую, – сказала Брітта.

Аж тут з’явилися хлопці. Вони довго сиділи в кімнаті Лассе й Буссе. У них був якийсь лукавий вигляд.

– Тільки нічого не кажіть дівчатам, – сказав Лассе.

– О ні, цього ще бракувало, – відповів Буссе.

– Нізащо в світі, – додав Улле.

Ми з Бріттою й Анною ледве не лускали від цікавості, але вдали, що нас то не обходить.

Лассе, Буссе та Улле сіли на узбіччі й дивилися в наш бік.

– Ти ж добре її сховав? – запитав Буссе в Лассе.

– Не хвилюйся, – відповів Лассе. – Скриню Мудреців сховано в надійному місці.

– Атож, бо інакше дівчата її знайдуть, – озвався Улле. – І тоді нам капець.

Лассе від жаху аж скривився.

– Не лякай нас так, Улле, – сказав він. – Якщо дівчата щось запідозрять… ой-ой-ой!

– Тепер твоя черга, Лісо, – нагадала Брітта.

І ми гралися в класа, мовби й слова не почули про ту Скриню Мудреців.

Тоді хлопці рушили йти. Вони почимчикували вервечкою по дорозі, а Анна показала на них пальцем і пошепки сказала:

– Он ідуть троє мудреців, ха-ха!

І ми зареготали так, що Лассе обернувся і сказав:

– Смішки смішками, але є такі речі, що вам, бідолашкам, і не снилися!

Тоді ми намірилися кров з носа довідатися про Скриню Мудреців. Хоч і розуміли, що це чергова хлоп’яча вигадка, але ж кортіло все-таки знати, що то за Скриня Мудреців.

Хлопці подалися на пасовисько кататися на Свеї, нашій чорній кобилі. А ми гайнули до кімнати Лассе та Буссе. І заходилися шукати. Ох же й нашукалися! Але не так просто знайти Скриню Мудреців, коли навіть не знаєш, яка вона з вигляду. Ми подивилися в шухлядах комода, під ліжками, на полицях у гардеробі, у каміні та в усіх кутках і закутках горища. Але так нічого і не знайшли.

У розпалі наших пошуків ми почули скрипіння дверей, що ведуть сходами на горище, і тупіт хлоп’ячих ніг. Нам ніколи було думати. На горищі висіло багато одягу. Ми сховалися за ним і принишкли.

Коли двері на горищі зачинилися, хлопці зайшли. Ми перелякано причаїлися за одежею.

– Давайте виймемо і ще раз подивимося, – запропонував Буссе.

– Спершу глянемо, де дівчата, – відповів Лассе. – Мабуть, вони в Лісиній кімнаті бавляться ляльками.

– Та ні, тоді б ми їх, напевно, чули б. Я думаю, вони на Північній садибі, – сказав Улле. – Виймай скриню!

Ми стояли в гардеробі, затаївши дух. Я дуже боялася чхнути або засміятися. Здавалося, що Лассе іде просто до мене, і я подумала, що зараз помру! Але він вчасно зупинився, нагнувся і щось вийняв. Мені не видно було що. Анна штовхнула мене, а я її.

– Мудреці, присягніть, що ніколи не викажете сховку, – сказав Лассе.

– Ну, і як нам присягати? – запитав Буссе.

Він не так легко все розуміє, як Лассе чи я. Та Улле сказав:

– Присягаю, що ніколи не викажу сховку.

– Присягаю, що невірні ніколи не отримають Скрині Мудреців, – клявся Лассе.

Звичайно, невірними були Брітта, Анна і я. Тож я знову штовхнула Анну.

Буссе й Улле присягнули, що ніколи не віддадуть невірним Скрині Мудреців.

– Бо якщо невірні доторкнуться до неї, вона втратить свою чудодійну силу, – сказав Лассе.

О, мені страшенно кортіло побачити ту дивовижну скриню, але хлопці стояли перед нею і затуляли. Врешті Лассе знову засунув її під відхилену мостину, і вони погримотіли сходами вниз.

Нас залихоманило. Тільки-но двері зачинилися, ми вискочили з гардероба й відхилили дошку в підлозі. А там лежало не що інше, як Скриня Мудреців. Цебто стара коробка Лассе з-під цигарок. На ній великими літерами було написано: «СКРИНЯ МУДРЕЦІВ», а під написом намальовано череп зі схрещеними кістками.

– Швидше відкривай, Брітто, і побачимо, що там лежить, – сказала Анна.

Брітта відкрила коробку. І ми з Анною щосили повитягали шиї, щоб побачити. І що ви думаєте ми побачили? Три білих зуби: два маленькі, а один більший. Це все, що було в Скрині Мудреців.

– Як на мене, хлопці дурні, наче пеньки, – сказала Брітта.

Наша служниця Агда всі свої речі тримає в старому комоді на горищі. Мама забороняла нам навіть доторкатися до комода. Та Агда дуже добра. Вона любить показувати мені цілу купу гарних речей, які лежать у неї в комоді. Там у неї є красивий гольничок із мереживом по краях, багато чудових листівок із квітами, пляшечка від парфумів, що дуже гарно пахне, позолочений браслет і… о, ще стільки всього, чого й не перелічиш.

Торік у Великому селі зубний лікар зробив Агді нові вставні зуби. Бо сказав, що ніколи не бачив таких поганих вставних зубів, як у неї, і йому було шкода, що така гарна дівчина ходить з такими поганющими зубами. Однак Агда старих зубів не викинула. Вона сказала мені, що, може, вона їх інколи носитиме в погану погоду, щоб нові приберегти для недільних днів.

– Мабуть, не варто носити їх тоді, коли я доїтиму корів і годуватиму свиней, – сказала вона.

Та скоро їй набридли старі зуби, бо ж нові були набагато красивіші. Агда любить нашого наймита Оскара, тож їй щодня хочеться мати привабливий вигляд.

Я знала, що Агдині старі зуби лежать у верхній шухляді комода. Тож мені сяйнула цікава думка.

– Знаєте, що ми зробимо? – запитала я Брітту й Анну. – Покладемо Агдині старі зуби в Скриню Мудреців! Якщо молочні хлопчачі зубики мають таку чудодійну силу, то чи не покласти нам сюди цілий комплект зубів?

Брітті й Анні страшенно сподобалася моя пропозиція. Це буде краще, ніж украсти Скриню Мудреців, сказала Брітта. Бо якщо хлопці вигадують такі дурниці, то не варто сприймати їх усерйоз, додала вона. Мовляв, жінки не можуть реагувати на всілякі дурниці.

Ми поклали зуби в коробку з-під цигарок і засунули її на місце. Тоді пішли надвір глянути, що роблять хлопці. Вони гралися на дорозі в гилки. Ми сіли на узбіччі й дивилися на них.

– Овва, то мудреці увечері граються в гилки, – сказала Брітта.

Вони нічого не відповіли. У Лассе були повні долоні м’ячиків, і я сказала:

– Мені здається, добре було б сховати м’ячики до Скрині Мудреців.

Вони нічого не відповіли. Однак Лассе важко зітхнув. Мовляв, невірні ще дурніші, ніж завжди.

– О, а розкажіть нам про Скриню Мудреців, – сказала Анна й штовхнула в бік Лассе.

Та Лассе відповів, що дівчатам нічого цього не можна розповідати. Скриня Мудреців має чудодійну силу. Вона здатна робити дива. Він сказав, що Скриня лежить у тайнику і що ми ніколи в світі про неї не дізнаємося. І тільки члени таємного братства знають, де вона. Інакше Скриня втратить ту силу.

– А таємне братство – це ти, Буссе й Улле? – поцікавилася Брітта.

Лассе загадково повів бровами. А ми з Бріттою й Анною щосили зареготали.

– Мабуть, їх дратує, що вони не знають, де лежить коробка з-під цигарок… себто, Скриня Мудреців, – сказав Буссе.

– Звичайно ж, у гардеробі, – хитрим голосом сказала Брітта.

– А от і ні, – мовив Буссе.

– Ну, тоді, напевно, під розхитаною мостиною на горищі, – сказала Анна.

– Уяви собі, що ні, – відповіли Лассе, Буссе й Улле в один голос.

О, як же вони розхвилювалися! Їм зовсім перехотілося грати в гилки.

– Може, сходимо подивитися твою колекцію пташиних яєць, Буссе? – запитав Лассе.

Подивитися колекцію пташиних яєць Буссе? Ще б пак! Ми здогадалися, що вони перелякалися за свою Скриню Мудреців.

– Мою колекцію пташиних яєць? Та ви ж її сто разів бачили! – трохи сторопівши, відповів Буссе. Однак Лассе так сердито глянув на нього, що той усе зрозумів. – Гаразд, звичайно, можна сходити подивитися на мою колекцію пташиних яєць, – сказав він і лукаво усміхнувся.

І тоді хлопці пішли – поволі, щоб ми нічого не запідозрили. А ми зірвалися з місця, побігли до мами Улле та сказали, що хочемо дещо взяти в його кімнаті. Тоді кинулися по сходах угору, перелізли по липі до кімнати Лассе та Буссе і сховалися на горищі за одягом. Ми встигли вчасно, бо хлопці вже тупотіли по сходах.

– Як ви думаєте, чого Анна торочила про розхитану мостину на горищі? – запитав Буссе.

– Дурниці, – відповів Лассе. – Вона просто патякала. Але, мабуть, краще все-таки переховати Скриню Мудреців у надійніше місце.

Улле відхилив мостину, але нам за їхніми спинами нічого не було видно.

– Відкрий, я хочу побачити свого зуба, – сказав Лассе.

– А я свого, – сказав Улле.

– Мудреці, – мовив Лассе, – те, що лежить у цій скрині, ніколи не повинні бачити невірні. Тільки ми.

Запала тиша, і ми зрозуміли, що Лассе відкрив скриню. А потім вони, напевно, побачили Агдині зуби, бо ми почули їхній вереск. А тоді з реготом вибігли зі свого сховку. Я сказала:

– Ну от, тепер ви набралися чудодійної сили на цілий рік!

Лассе пошпурив Агдині вставні зуби на підлогу й сказав, що дівчата завжди все псують.

Анна сказала:

– Любий Лассе, ану ж нехай ця коробка зробить бодай якесь маленьке диво!

– Краще замовкни, – буркнув Лассе.

А потім Лассе, Буссе й Улле повикидали свої зуби геть, і ми всі подалися грати в гилки.