Жив колись буркотливий і неввічливий чоловік, який щовечора сердито критикував свою дружину. Тільки-но приходив додому й зачиняв за собою двері, відразу починалося і співане, і читане: нагадував горщик, в якому кипіла вода.
Він був переконаний, що праця дружини є найпростішою у світі, а натомість йому доводиться нести на своїх плечах неймовірний тягар.
Одного вечора, у час косовиці, чоловік повернувся додому й почав нервувати, що вечеря не готова, дитина плаче, а корова не в хліві.
– Я важко працюю цілий день, – буркотів він, – а ти повинна лише дбати про дім. Я теж хотів би мати таку роботу, як ти. Запевняю, я завжди готував би вечерю вчасно.
– Любий мій, не гнівайся, – сказала дружина. – Завтра поміняємося. Я піду в поле збирати сіно, а ти займешся домашньою працею.
Чоловік був упевнений, що зможе виконати всі обов’язки ідеально.
– Матиму канікули, – сказав він. – Усю твою працю зроблю за годину або дві, а потім посплю собі.
Коза, свиня й білизна
Наступного дня на світанку жінка пішла в поле разом із іншими селянами. Чоловік залишився вдома, щоб зайнятися домашньою працею.
Передусім поправ, потім почав готувати обід. За мить пригадав, що мусить розвісити білизну, тож вийшов на подвір’я, а коли повісив білизну, помітив, що порося заскочило до хати.
Тож побіг у дім, та коли ввійшов, побачив, що порося перегорнуло все догори дном.
Чоловік так розлютився, що забув про свою білизну, яка висіла на шнурку, й почав гасати за твариною.
Але порося було дуже вертке, тому змогло втекти з хати. Селянин вибіг на подвір’я, щоб впіймати свинку. І тут побачив, що коза жує його білизну, яка висіла на шнурку.
Прогнав козу, зачинив порося й нарешті знову взявся до білизни. Повернувся до хати, й почав готувати обід. Через хвилину пригадав, що ще не випустив корови з хліва й не дав їй ані пити, ні їсти, хоча сонце було вже високо.
Корова на даху
Щоправда, було вже занадто пізно вести її на пасовисько. Тож вирішив вивести її на дах, на якому – як це зазвичай є на півночі – росла трава. Будинок стояв майже впритул до схилу, тож селянин вирішив покласти дошку між схилом і дахом, щоб корова могла пройти нею, як містком.
Наближався час вечері, а він ще нічого не приготував їстівного. Коли виводив корову на дах, вирішив, що ліпше буде приготувати юшку.
Налив у каструлю води й поставив її на вогонь. Почав кришити овочі, але раптом почала мукати корова, напевно, їй не сподобалася трава, що росла на даху, а можливо, вона просто боялася висоти.
Почувши мукання корови, чоловік погнався на дах знімати її. Але корова не зрозуміла, що від неї хоче селянин, тому вона продовжувала мукати і впиралася всім його спробам зняти її з даху.
Нарешті, корова піддалася умовлянням селянина і злізла з даху, але в цей час маленький син селянина вирішив допомогти таткові в домашніх справах: для початку малюк вирішив трохи позамітати, але випадково перекинув на себе миску із борошном. Злякавшись, він голосно заплакав.
“Беру свої слова назад!”
У той час дружина, яка працювала в полі, довго чекала на сигнал із дому, що вечеря вже готова.
Так і не дочекавшись, повернулася додому, де побачила страшний безлад.
– Вітаю тебе, – сказав чоловік дружині. – Мушу сказати, що беру назад всі свої слова про твою роботу.
Він перепросив її та поцілував. Відтоді вже більше ніколи не напікав і не скаржився.
* * *
Дуже легко думати, що праця інших легша й простіша від нашої. Чоловік із оповідання почуває себе нещасливим і роздратованим, бо вважає, що вся праця звалилася лише на його плечі, а дружина, так би мовити, відпочиває. Після того, як вони помінялися обов’язками, він зрозумів, що праця дружини така ж виснажлива, як і його.
Його ставлення до дружини змінилося й, вірогідно, життя сім’ї завдяки взаємоповазі тепер стане спокійнішим.